Леонід Євтушенко: На годину стаю ненормальним, а так я адекватна людина

Після того, як найбільш успішна українська команда з ігрових видів спорту — жіноча гандбольна збірна — не потрапила на Олімпійські ігри, керівництво Національної федерації вирішило поміняти тренерський штаб. На місце коваля олімпійської «бронзи» Афін­2004 Леоніда Ратнера прийшов творець «срібла» Євро­2000 Леонід Євтушенко. Уже зовсім скоро на Україну очікує протистояння «плейоф» чемпіонату Європи з командою Словаччини: 31 травня в Тренчині й 7 червня — в Ужгороді.

На початку цього тижня Євтушенко разом зі своїм асистентом, наставником «Спартака», Олександром Гурським зібрав команду на олімпійській базі «Святошин» під Києвом. У лісовій тиші серед свіжого повітря, де головна команда країни готується до відповідальних матчів, побував і кореспондент «УМ». Ми говорили з керманичем «синьо­жовтих» про підготовку до змагань, і не тільки.

«Готуватися до «плейоф» — лише через ігри»

— Усе, що ви скажете, може бути використано прости вас. Так, здається, говорять? — почав з жарту розмову Леонід Макарович.

 Чи всі, кого ви розраховували бачити в лавах національної команди прибули у ваше розпорядження?

— У нас з’явилася серйозна проблема з воротарями. 37річна Лариса Заспа з «Мотору» завершує спортивну кар’єру через проблеми з суглобами. Вікторія Тимошенкова зі «Смарту» тількино перенесла серйозну хворобу. Тетяні Ворожцовій зробили операцію, а Марія Макаренко лише збирається звертатися до хірургів, бо її непокоїть гомілкостоп.

Спочатку погодилися допомогти команді досвідчені Олена Цигиця й Наталія Ляпіна, але потім, як і Заспа, послалися на проблеми з суглобами. Проте, не став би виключати можливість їхньої появи у збірній.

Наші повпреди в іноземних чемпіонатах настільки палають бажанням виступати за збірну, що самі мені телефонують. Це Тетяна Шинкаренко, Марина Вергелюк, Олена Радченко, Марія Боклащук, Ольга Ніколаєнко, воротар Ірина Гончарова. Можливо, приєднається Оксана Сакада, якщо розв’яже проблеми з документами в Іспанії. До послуг досвідченої Олени Яценко я вирішив не звертатися, бо вона програє в конкуренції Боклащук і перспективній Манагаровій з Кривого Рогу. Та ж історія і з Оленою Резнір.

 У якому стані прибули дівчата в табір збірної?

— Ми провели поглиблений медичний огляд, результати якого мене не порадували — в усіх сильна втома після сезону в суперлізі. Лише в середу ми почали дворазові тренування в залі, але зараз давати якусь оцінку ігровим кондиціям передчасно. Бажання грати в дівчат багато, але зараз чимало технічного браку, немає взаємодії — ще треба набрати спортивну форму.

 Вистачить у вас часу як слід підготуватися до дуелі зі словачками?

— Турнір на Апеннінах наступного тижня — це наш порятунок. У дуелях із такими пристойними збірними, як Бразилія, Конго, Китай, Італія, Туреччина й будемо відпрацьовувати командні дії. До Італії веземо 14 дівчат, а легіонерки приєднаються до нас в Ужгороді.

 Не стане це змагання зайвим навантаженням на організм спортсменок, адже ви самі кажете про їхню втому?

— Не думаю. А як же ще підходити у всеозброєнні до «плейоф»? Ми ж не до тривалого турніру готуємося, а всього до двох зустрічей. Гадаю, багато що залежатиме від моральновольових якостей гандболісток.

«З Ратнером ми не вороги, хоча й не близькі друзі»

 Інформацією про збірну Словаччини володієте?

— Записи її матчів місячної давнини нам днями мають доставити. Коли я тренував «Карпати», ми частенько зустрічалися з чемпіоном чеськословацької ліги — командою з міста Міхаловце, яка є базовою для збірної. Є і кілька непоганих легіонерок.

 Можна сказати, що Україна — фаворит дуелі?

— Якщо брати попередні результати, то так. Але я не хочу робити завчасних прогнозів, тим паче що я лише починаю працювати з командою.

 Фінансові заохочення для гравців передбачені?

— На жаль, за нинішніх реалій ані міністерство, ані федерація серйозних фінансових стимулів створити не можуть.

 Чому вирішили грати в Ужгороді?

— Це було моє бажання. По­перше, нам не доведеться робити зайві переїзди, адже Ужгород близько до кордону зі Словаччиною. По­друге, на гандбол там ходить багато шанувальників цієї гри, зал завжди заповнений — треба вболівальникам подарувати свято.

 Щось із напрацювань свого попередника берете на озброєння?

— І він, і я намагаємося залучати молодих і перспективних гандболісток. Хоча, можливо, Леонід Анатолійович дещо затягнув зі зміною поколінь. Але останні результати були не надто втішними не лише через це — просто несприятливо для нас складалися обставини.

Та все ж таки в кожного з нас свій підхід, своя психологія. Наприклад, Ратнер у захисті грав за схемою «51», я надаю перевагу «60», але активніше, з двома потужними центральними захисниками.

 Але ви також викликаєте до збірної ветеранів...

— Сподіваюся за їхньою допомогою потрапити до фінальної частини чемпіонату Європи. А на наступний олімпійський цикл ми маємо награвати молодь. Я навіть хочу поставити перед ФГУ умову, щоб від нас не вимагали результату. Тоді можна буде «натаскувати» перспективну збірну з прицілом на Олімпійські ігри­2012.

 Не спілкувалися з Ратнером після його відставки?

— Ні. Але якщо буде потрібно, я зателефоную — ми з ним у нормальних стосунках, хоча дружби й нема.

«Гандбол став менш технічним і більш силовим»

 У договорі з федерацією не передбачалася можливість вашої праці в клубі?

— Мені поставили умову, щоб я займався винятково збірною. ФГУ не хоче, зокрема, щоб велися розмови, що тренер лобіює інтереси гравців якогось клубу.

 Ви одразу погодилися тренувати збірну?

— Це рішення далося мені дуже не просто. Я отримував задоволення від праці з юніорками, але мене переконали взяти збірну. Адже молодим тренерам ще зарано очолювати національну команду — це не місце для випробувань. Працювати зі збірною має авторитетний фахівець. Наприклад, я не розумію футбольну федерацію, яка довірила команду Михайличенку. Моя особиста думка, що він — не фігура для збірної.

 Помічник Леоніда Ратнера, Олександр Кубраченко, займався переважно теорією. Яку роль ви відводите своєму асистенту?

— Олександр Гурський — молодий, розумний, амбіційний практик. Він багато років відіграв за броварську команду й збірну України. Результати його роботи видно вже по праці зі «Спартаком». Гадаю, що з часом він може очолити національну команду.

 За ті роки, що ви не працювали зі збірною, ваші погляди сильно змінилися?

— Передусім — з’явився додатковий досвід. Адже гра міняється, й треба ловити нові віяння. Жіночий гандбол став більш атлетичним і швидким, втративши при цьому у видовищності. Особливо в захисті дівчата нині діють більш агресивно й жорстко.

 Ви контролюєте поведін­ку підопічних за межами май­дан­чика?

— Звісно, ми дивимося, як дівчата поводяться, скажімо, в готелі чи в автобусі, адже психологія, особливо в жіночому колективі, відіграє дуже важливу роль.

 А зі своїми емоціями вам вдається впоратися під час матчів?

— Принаймні червону картку я ніколи не отримував. Коли бачу жовту, то намагаюся вгамувати вулкан усередині. Хоча, можна сказати, що упродовж години, що триває гра, я трохи ненормальний, а так цілком адекватна людина.

ВІДДІЛ КАДРІВ

Гравці збірної України, викликані на збір із вітчизняних клубів:

«Мотор»: Шеєнко, Подпалова, Гробова, Лаюк, Цигиця, Ляпіна

«Галичанка»: Шимкуте, Снопова, Ващук, Борщенко

«Карпати»: Шклярук, Кузьміна, Скунзяк

«Смарт»: Діброва, Манагарова

«Спартак»: Чухно