«Ба, знайомі всі обличчя!»

Днями довелося побувати на виставці робіт фотохудожника Дмитра Коваленка, які він зробив для журналу «Публічні люди». Що сказати? І роботи в цілому гарні, і журнал із гламурних, мабуть, найкращий. Він діє за принципом: у діжку меду — ложку дьогтю. Ті представники українського істеблішменту, які дуже вміло оспівуються у трьох чвертях журналу, в останній чверті досить жорстко викриваються. Тобто не саме вони конкретно, а в узагальненому вигляді, як клас. Є там і просто відверті сатири, за які й судитися можна. Але для цього треба мати достатньо розуму, щоб утнути, що це сарказм, а не панегірик. Як там у народній пісні: «Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, а я тебе, дурню, словами голублю. Ти думаєш, дурню, що я тебе кличу, а я тобі, дурню, крізь тин дулі тичу...»

Усе це відчувається й у фотороботах Дмитра Коваленка. Не те щоб він таке мав на увазі, але спрацьовують самі фейси. Іноді в цих обличчях навіть відчувається якийсь розум. Але майже в жодному відсутня порода. Боюся, що саме це і є голов­ною причиною наших політичних негараздів. Якась спадкова шляхетність відчувається хіба що на лиці кінорежисера Андрія Бенкендорфа (а в його сина — телепродюсера Єгора — її вже немає)... Розумієш, що це лише благородна зовнішність, а не непересічна особистість.

Провини Дмитра Коваленка в невиразності облич немає. Він і так зробив усе, що міг. Мабуть, ніхто в Києві не зробив би краще за нього. Що поробиш? Шляхетність, яка створювалася сторіччями, плебеї–більшовики понищили за 70 років свого володарювання.

Це вже друга подібна пре­зентація цього видання. Що не кажіть, спостерігається деякий прогрес. Якщо минулого року нарахував тільки чотири фотографії, які можна вважати витворами високого фотомистецтва, то тепер їх було близько десятка. Найбільше впав в очі подвійний портрет двох оголених дівчат із поп–групи «А.Р.М.І.Я.». І не тільки тому, що вони оголені. Просто гарні дівчата, прекрасно зняті Дмитром Коваленком. Дуже сподобався портрет Дмитра Корчинського «у ролі» знаменитого графа Каліостро з серії «Авантюристи». Сподобались і два класичні офіційні портрети — посла Куби і нашого політика Анатолія Коваленка. Вразив відверто сатиричний портрет директора ТОВ «Баварія» Олександра Тимофєєва. Як треба несамокритично любити свій фейс, щоб дозволити опублікувати таке фото! А портрет сина нашого мера Леоніда Черновецького є яскравим свідченням сили фотомистецтва. Хоча об’єкт зйомки не дуже цікавий, однак портрет вражає високою художньою якістю. Незважаючи на посаду батька, він виглядає незахищеним перед життям. У фотографії відчувається якась щемна жалість до нього.

Я не хочу зупинятися ще на чотирьох роботах, які сподобались мені, бо це будуть лише слова. А на такі речі, як фотороботи, треба дивитися. Може, глядач вибере за своїм смаком зовсім іншу найкращу десятку. Може, йому і не впаде в очі «безпородність» нашого істеблішменту. Хто знає: кожен бачить життя своїми очима. Але цей гламурний вернісаж залишиться для історії України. Завдяки ньому нашим нащадкам буде легше судити про теперішній відрізок українського життя. На жаль, може статися, що деякі наші публічні люди можуть їм здатися публічними жінками. Те, що відбувається в сучасній політиці, невмолимо свідчить саме про це. Увімкнеш телевізор, розгорнеш газету — така точиться кривава і непристойна боротьба за гроші та смачні посади... Амбітність повністю засліпила нашим політикам очі. Такі собі персонажі з безсмертної «Кайдашевої сім’ї», такі собі баби Палажки і баби Параски... Це яскраво і відобразила фотовиставка журналу «Публічні люди».

Олександр МУРАТОВ