Ноу–хау з кам’яного віку

Виробники сільськогосподарської продукції вступили на важкий і тернистий шлях: аби протистояти конкурентам, треба радикально збільшувати врожайність і зменшувати собівартість своїх огірочків–капусточки. Іншими словами, без інтенсивних технологій тут не обійтися. Із вступом до СОТ проблема тільки загострюється. Невдоволеними при цьому виявляються споживачі, які не бажають їсти картоплю із «пап’є–маше» та помідори із кольором, але без смаку і запаху.

У цій ситуації все яскравіше звучать голоси фахівців, які ратують за повернення до старих методів, що дозволяють зберегти родючість ґрунту та не витрачати гроші на щораз дорожчі хімічні препарати.

Землю треба відчувати

Роблячи наполегливі спроби пробитись у Європу зі своєю продукцією, українські виробники шукають все нові способи отримання максимально великого врожаю. При цьому багато хто застосовує різноманітні нововведення — на зразок хімічних добрив та потужної ґрунтообробної техніки. Однак останні почали масово використовувати лише на початку 20–х років минулого сторіччя. На той час, за даними археологів, людство займалося агровиробництвом майже десять тисяч років. І селяни мали хороші врожаї, не застосовуючи ні мінеральних добрив, ні хімічних засобів захисту рослин, ні синтетичних вітамінів для відгодівлі тварин. «А робили так завдяки органічному веденню сільського господарства. Саме тому, органічне агровиробництво я б назвав традиційним. А сучасне — інтенсивним», — зазначає експерт з органічного сільського господарства, викладач Татарбунарського професійно–технічного аграрного училища, що на Одещині, Іван Максимчук.

Як не дивно, більшість людей під терміном «органічне землеробство» розуміють незастосування мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин при їхньому вирощуванні. «Проте це лише одна з ознак. Органічне землеробство — це основана на глибокому розумінні природних процесів ґрунтоутворення наукомістка технологія, направлена на збереження та примноження родючості ґрунтів», — зазначає експерт. Родючість ґрунту визначають співвідношенням між органічною та мінеральною складовими. У природі йде постійний ґрунтоутворюючий процес, який забезпечує діяльність ґрунтової флори та фауни. Одні організми перетворюють нерозчинні мінеральні сполуки у водорозчинну, придатну для живлення рослин, форму. Інші трансформують органічні рештки рослин та тварин в гумус, який не тільки живить рослини, а й забезпечує поступове надходження мінеральних елементів до рослинних клітин. Адже гумус чудово зберігає вологу.

Методи інтенсивного агровиробництва спричинюють велику втрату гумусу. Саме при глибокій оранці перевертають пласти землі та застосовують різноманітні хімічні препарати, мінеральні добрива. Останні ж надміру мінералізують ґрунт та знижують активність мікроорганізмів, які перетворюють нерозчинні мінеральні сполуки у водорозчинні. Через це паралізується природний механізм регуляції шкідників: пестициди знищують і шкідників сільськогосподарських рослин, і їхніх природних ворогів. «А фермери усе більше залежать від продукції фірм–виробників мінеральних добрив та хімічних засобів, тоді як показники харчової цінності та безпечності агропродукції зменшуються. Взагалі ж споживання продукції, вирощеної на пестицидах та агрохімікатах, негативно впливає на здоров’я людей. А продукти з нітратами можуть викликати онкологічні захворювання», — застерігає пан Максимчук.

Бобові — наш орієнтир!

Щоб вирощувати органічну сільгосппродукцію, варто використовувати мінімальний безвідвальний обробіток ґрунту, сівозміни. Водночас доцільно відмовитися від застосування хімічно синтезованих мінеральних добрив та засобів захисту рослин. «Усі ці заходи стабілізують природні процеси ґрунтоутворення, дають змогу отримувати екологічно безпечну продукцію з високими харчовими властивостями», — відзначає експерт.

Цікаво, що саме дотримання сівозмін стає головним засобом захисту рослин. Як правило, кожен вид шкідників чи збудників хвороб діє на конкретний вид рослин. Тобто, якщо на певній ділянці постійно вирощувати, припустимо, пшеницю, а потім висіяти іншу культуру з «альтернативними» шкідниками та збудниками хвороб, то «пшеничні» шкідники зникнуть самі собою. «Якщо ж шкідники в рослин однакові, то можна застосувати різноманітні біозасоби чи певні хімічні препарати, виготовлені, наприклад, на основі елементарної сірки та міді», — розказує Іван Максимчук.

Важливо також вносити органічні добрива, найпопулярнішим із яких є перегній. «Але його вистачить лише на невелику ділянку землі. У товарному землеробстві практичного значення набувають такі джерела органіки, як сидеральні (зелені) добрива та пожнивні рештки (солома, бадилля, корені рослин)», — відзначає він. При цьому важливо не тільки максимально зберегти ці природні добрива на полі, а й створити оптимальні умови для мікроорганізмів, які перетворять рештки врожаю на гумус. «Цього легко досягти, застосовуючи поверхневий обробіток ґрунту», — додає експерт із органічного сільського господарства.

Як зелені добрива потрібно використовувати злаково–бобові суміші. Особливого значення тут набувають кормові сівозміни. Адже, висіваючи багаторічні кормові трави, можна не тільки поліпшити родючість, а й отримати прибуток від тваринництва — «буде чим годувати худобу». Якщо в структуру сівозмін включати бобові культури (сою, горох, нут, квасолю, люцерну, еспарцет), то ґрунт поповнюватиметься азотом. «У загальній структурі сівозмін частка бобових повинна становити не менше 20 відсотків», — радить він.

Через три роки урожай потроїться

Щоб перейти з інтенсивного способу господарювання до органічного, людина повинна змінити власний світогляд. Навчитись розглядати землю не просто як комплекс мінералів, а як живу біосистему, збалансована робота якої формує родючість і, відповідно, врожайність. За десятки років інтенсивного господарювання цю природну біосистему активно знищували. Тож відновити її — не така вже й швидка справа.

«Термін перехідного періоду, залежно від стану землі, може становити від трьох до п’яти років. У цей період необхідно провести комплекс заходів, завдяки яким відновиться ґрунтова флора й фауна та накопичиться достатній обсяг гумусу», — зазначає Іван Максимчук. Саме через це в перші роки перехідного періоду кількість врожаю може зменшуватись. Проте якщо вищеназваним методам таки «вилікувати» земельну ділянку — вона віддячить сталими врожаями, не гіршими ніж при інтенсивному землеробстві. А собівартість органічної продукції буде удвічі, а то й утричі нижчою, ніж при використанні інтенсивних методів.

За допомогою цієї технології на півдні України в довготривалий теплий період можна отримувати по два врожаї на рік, принаймні в кормовому варіанті. «Наприклад, після збирання врожаю ранніх колосових (пшениці, ячменю) ми засіваємо ділянку цукровим сорго. Короткий вегетаційний період цієї культури дає можливість забезпечити тварин поживною зеленою масою до самих морозів, а бур’яни викошуються разом з основною культурою», — радить пан Максимчук. Тож поле не повинне пустувати, його варто засіювати кормовими культурами. А на особливо забур’янених полях експерт радить висіяти гірчицю, бо вона не тільки збагачує землю органікою, а й пригнічує ріст бур’янів.

От тільки в економічно розвинених країнах діяльність органічних господарств регламентується Законом про виробництво органічної сільськогосподарської продукції. «І на час перехідного періоду господарства отримують фінансову підтримку з боку держави. Україна на теперішній час таких законодавчих актів немає, — із сумом зазначає він. — Тому, й органічний рух в Україні не набув такого поширення, як, скажімо, в країнах ЄС». Загалом же серед українських аграріїв перехід до органічного господарювання цікавить переважно власників малих та середніх фермерських господарств, які й намагаються власними силами вирощувати екологічно чисту, безпечну та корисну продукцію.

ДО РЕЧІ...

Органічне сільське господарство у світі досить популярне. Так, у Європі під нього використовують 5,1 млн. га, Північній Америці — 1,5 млн. га, Латинській Америці — 4,7 млн. га, а в Австралії — цілих 10,6 млн. га. Причому за останні роки частка європейських земель, переведених на органічне землеробство, значно зросла. Цьому сприяла започаткована ще в 1993 році спільна політика ЄС щодо підтримки фермерів у перші перехідні роки. Середній показник у країнах ЄС досяг близько 4% від загальної площі сільгоспземель, в Австрії та Італії він сягнув 8%, а у Швеції, яка є європейським лідером, — майже 12%.

Споживачі також усе більшу увагу звертають на органічну продукцію, адже вона екологічно безпечна, генетично не модифікована та смачна. За такі продукти європейці згодні доплачувати по 10—50% від звичайної ціни. Завдяки цьому в багатьох країнах світу, передусім у США та ЄС, уже діють важливі ринки органічної сільськогосподарської продукції та харчових продуктів, а також створена й успішно функціонує відповідна інфраструктура її сертифікації, маркетингу і реалізації. А попит на органічну продукцію постійно зростає. Так, світовий ринок органічної продукції декілька років тому оцінювали в 23—25 млрд. доларів. Зокрема в США — 11—13 млрд. доларів та Європі — 10—11 млрд. А середній темп його зростання становить приблизно 10—15%.