«До Пекіна ми ще приїдемо!»

На березневому чемпіонаті Європи в Ейндховені українські синхронниці вперше за часів незалежності зійшли на п’єдестал пошани, причому одразу в трьох номерах програми. Вже в квітні на наших спортсменок очікувало ще одне серйозне випробування — кваліфікаційний відбір на Олімпіаду в Пекіні. У жорсткій боротьбі з конкурентками на місці майбутніх олімпійських баталій нам вдалося здобути лише одну перепустку до столиці Китаю — її отримав дует Дарини Юшко й Ксенії Сидоренко. Саме з останнього випробовування нашої збірної ми й почали розмову з державним тренером України з синхронного плавання Оленою Пригуновою.

Несправедлива об’єктивність

— Мабуть, зайве казати, що відбірковий турнір на Олімпіаду був найважливішим стартом сезону для всіх представниць нашого виду спорту (якщо не брати до уваги самі Олімпійські ігри). Тож усі команди провели надсерйозну підготовку й підійшли до нього у всеозброєнні. Ми повезли до Пекіна повний склад — 10 спортсменок. Як ви знаєте, пробитися на олімпійський турнір змогли лише Юшко й Сидоренко, серед дуетів вони посіли шосте місце. Призерками ж змагань стали чемпіонки Європи іспанки, а також китаянки і японки.

— Чи справедливо, що Україну на Іграх–2008 представлятимуть лише двоє спортсменок?

— Нині збірна України в порівнянні зі своїми конкурентами є наймолодшою командою. У нас виступають переважно дівчата 1989—1990 років народження — тобто вік учасниць приблизно дорівнює тривалості існування цього виду спорту в Україні. Тож, вважаю, три бронзові медалі на чемпіонаті Європи є серйозним успіхом.

Стосовно олімпійського відбору. Цього разу його систему суттєво змінили, і для нас це лише ускладнило здобуття путівок. Якби їх розподіляли як раніше, тобто за спортивним принципом, ми впевнено б потрапили на Ігри не лише дуетом, а й у групових вправах. Адже наші дівчата за світовим рейтингом перебувають у районі сьомої позиції. Але Міжнародна федерація плавання (ФІНА) вирішила забронювати по одному місцю за кожним материком, хоч би на якому низькому рівні їхні представники не виступали. Тож п’ять путівок отримали переможці континентальних форумів: Росія, Японія, США, Австралія, Єгипет. При цьому представники Океанії й Африки у світовому рейтингу фігурують десь аж у кінці другого десятка. Ще одне місце віддали, зрозуміло, Китаю — організатору Олімпіади.

Оскільки всього на Олімпійські ігри допускають вісім країн, у додаткових кваліфікаціях розігрували тільки ще дві путівки. Нам довелося боротися у відборі з командами Італії, Греції й Канади. Треба визнати, що синхронне плавання — доволі суб’єктивний вид спорту, тому з різних причин вісімка наших дівчат у групі не змогла пробитися далі цих суперників.

— Як ви розцінюєте шанси нашого дуету на Олімпіаді?

— Для українських спортсменок ці Ігри будуть третіми. Реально оцінюючи стан речей, гадаю, що харківська пара — Ксенія Сидоренко й Дарина Юшко — навряд чи зможуть піднятися вище шостого місця. Хоча будемо сподіватися, що тренери дівчат Світлана Саїдова та Олеся Зайцева зможуть підготувати приємні сюрпризи. Та загадувати на Олімпійських іграх щось наперед — справа невдячна.

Без курйозів в організації, але зі зміною правил

— Пані Олено, ви згадали, що синхронне плавання — суб’єктивний вид спорту. Чи виникають у нас якісь конкретні проблеми із суддівством у зв’язку з цим?

— Вважаю, що нинішні правила потребують змін. Після олімпійської кваліфікації в Пекіні відбулася зустріч представників різних країн, на якій порушували питання, як відкоригувати, вдосконалити правила. Крім того, більшість делегацій запропонувала збільшити кількість груп на великих змагань із 8 до 12. ФІНА пообіцяла розширити коло учасниць.

Україна виступила з ініціативою класифікувати композиції за складністю. Наприклад, поділити елементи на три групи складності. Зробити це потрібно насамперед для того, аби синхронне плавання повністю відповідало принципам олімпійського виду спорту. Адже зараз досить важко розібратися, скільки, чого, як треба показувати і що саме сподобається певній групі служителів Феміди. Суддям для полегшення їхньої роботи треба буде надати шкалу оцінювання складності композицій. І наші пропозиції сприйняли «на ура».

— Повертаючись до наших організаційних проблем. Чи не відчуваєте нині брак фінансування з боку держави?

— На сьогодні жодних претензій у нас немає. Хоча база «Локомотив» у Харкові — це чи не єдине наше місце тренувань. Ми відчуваємо підтримку Слобожанського краю, але, звичайно, хотілося б, аби подібні бази підготовки кадрів створили ще в кількох регіонах. Бо в інших містах спортсменкам доводиться тренуватися в 25–метрових плавальних басейнах, а стандарт басейну для синхронниць — 30 на 30 метрів. Це велика проблема Києва, Донецька та інших міст.

Зрозуміло, це дещо пригальмовує підготовку молоді. Також немає в нас і літної бази. За останні роки відкрився лише один басейн — у Дніпродзержинську. Але ми намагаємось вийти з такого дещо скрутного становища, одночасно тренуючи дві команди. І, попри не надто сприятливі умови підготовки, наша команда не дозволяє собі опускатися в Європі нижче п’ятого місця.

Основними змаганнями на найближчий період для нас будуть липневий чемпіонат світу серед молоді в Санкт–Петербурзі, а потім, звісно, Олімпійські ігри. Сподіваюся, «молодіжка» зможе піднятися хоча б до четвертого місця, що буде непоганим результатом серед 24 команд–учасниць.

Марія БОБЕР

ІСТОРІЯ ВИДУ

Синхронне плавання — доволі молодий вид спорту. Хоча ще в Римі й Древній Греції під час свят хлопці та дівчата водили хороводи у воді. Але як вид спорту художнє плавання сформувалося в XІХ столітті. Перші виступи спортсменок під музику відбулися на чемпіонаті Франції 1952 року. Після визнання цього виду спорту міжнародним (на XV Олімпійських іграх в Гельсінкі) він став називатися синхронним плаванням. Тоді ж при Міжнародній федерації плавання створили комітет синхронного плавання.

У перших міжнародних змаганнях, що відбулися в Амстердамі 1958 року, взяли учать спортсменки з дев’яти країн світу. А 1973 року провели перший чемпіонат світу з синхронного плавання. Україна свої виступи на міжнародній арені почала в 1992 році.