Для обґрунтування нагальної потреби в альтернативних енергоносіях українські політики й економісти перемололи тисячі тонн словесної руди, проте раціональних зерен добули не більше, ніж золотоносного піску. Вражаючих ідей і спокусливих пропозицій — хоч греблю гати, але в «натурі» справа рухається архімляво. Може, іванофранківцям вдасться здійснити показовий прорив. Вони найближче в державі підійшли до реалізації проекту масштабного використання геотермальних джерел енергії, про невичерпний ресурс якої раніше людство й не здогадувалося.
Роль першопроходця Івано–Франківську випала з легкої руки Інституту проблем надійності газонафтопроводів, розташованого в скромному особняку на тихій вулиці Гнатюка в обласному центрі Прикарпаття. Про значення геотермальної енергії для України в умовах безперервного здорожчання традиційних енергоносіїв розмовляємо з директором інституту Віктором Шевчуком.
Рівняння на Німеччину
— Пане Вікторе, глибинні гарячі води, здається, так же віддалені від спеціалізації вашого інституту, як і від поверхні землі. Що змусило вас взятися за непрофільну проблему?
— У 1993 році, коли ми з тодішнім проректором Івано–Франківського інституту нафти і газу Йосипом Перуном створювали свою науково–виробничу структуру при Академії гірничих наук України, роботи у сфері гарантування надійності трубопроводів було вдосталь. Та з плином часу доступ до коштів, що виділялися з державного бюджету для цих цілей, обмежився столичним колом впливових осіб. Тому наш інститут, аби не стати колишнім, змушений був шукати заробітки там, де не чути легкого шурхоту грошей. З іншої сторони, альтернативні джерела енергії — надзвичайно перспективний напрям діяльності, бо природний газ, нафта і кам’яне вугілля й надалі дорожчатимуть безповоротно. Провідні економісти світу про це попереджають не перший рік.
— Тепло гейзерів здавна використовують мешканці Ісландії, Камчатського півострова, про що написано навіть у шкільних підручниках з фізичної географії. Та про потужні геотермальні джерела в Україні щось не доводилося чути.
— Окрім енергії гарячих джерел, що виходять на поверхню, тепло підземних вод понад сорок років активно використовують японці. Поблизу діючих вулканів вони пробурили свердловини глибиною 300—400 метрів і почали брати гарячу воду й пару для комунальних потреб. На території України справді немає гейзерів та діючих вулканів, тому для нас корисніший досвід Німеччини, де схожі з нашими не тільки кліматичні, а й геологічні умови. Так ось, у Німеччині, яка системно займається цією проблематикою упродовж останнього півтора десятиліття, вже діє понад три десятки геотермальних установок (ГТУ), й ця країна вважається світовим лідером із їх впровадження. Україна завдяки матеріалам, напрацьованим ще за СРСР при розвідці запасів нафти, природного газу, кам’яного вугілля та інших корисних копалин, теж має добрі стартові можливості для використання геотермальних ресурсів, бо при дослідженні кожної свердловини тоді фіксувалися й характеристики водоносних горизонтів. Ще з тих часів у Києві та Львові діють два наукові підрозділи, котрі опрацьовували дані, одержані при бурових роботах, проте практичного застосування вони не мали, бо Радянський Союз, як тоді здавалося, володів невичерпними запасами вуглеводнів.
На сьогоднішньому етапі розвитку українського суспільства наш інститут узяв ініціативу в свої руки, і ми досягли рівня, який дозволяє успішно працювати по всьому циклу — від буріння свердловин до завершення будівництва й початку експлуатації геотермальних установок.
Дешевше нікуди
— На чому ґрунтується принцип використання геотермальної енергії і які місця в Україні найсприятливіші для цих цілей?
— У центрі земної кулі, як відомо, знаходиться ядро у вигляді розплавленої магми. Від нього у всіх напрямках рівномірно поширюється тепло і нагріває підземні водоносні горизонти. Проте поверхневий шар землі складається з різних порід, які мають різний ступінь теплопровідності. Приміром, Північ України, її центральна частина, Поділля, Полісся лежать на граніті, товща якого сягає 60 кілометрів, а граніт — дуже поганий провідник тепла, тому температура води там, на глибині трьох кілометрів, що нас цікавить найбільше, близька до +40оС. Зовсім інша ситуація на Закарпатті й у Криму, де зосереджено 80 відсотків геотермальних ресурсів України. Завдяки більшим розломам земної кори в цих регіонах температура води на тій же глибині вже сягає +160оС. Досить сприятливими для експлуатації геотермальних установок вважаються Прикарпаття, Південь України, Донбас, лівобережжя Дніпропетровщини, частина Полтавщини і південь Чернігівської області.
При наявності відповідних мереж тепло, добуте з термальних вод, можна використовувати для комунальних потреб (собівартість однієї гігакалорії буде втричі нижчою від тієї, що, приміром, нині продукує «Івано–Франківськтеплокомуненерго»), або з допомогою парової турбіни, підігрівши воду до +130оС, — для виробництва електроенергії. Між іншим, одержаний у такий спосіб кіловат буде в п’ять разів дешевшим, ніж у нині діючих в Україні виробників.
— Економічний ефект справді вражаючий, але він — лише на папері. Зважаючи на вітчизняну практику успішного поховання інновацій, важко повірити в його реалізацію, принаймні найближчим часом. Чи є у вас солідніші аргументи, ніж теоретичні розрахунки?
— Ми вже витратили на дослідження й обґрунтування переваг ГТУ близько півмільйона гривень власних коштів і впритул наблизилися до початку будівництва першої в Україні потужної геотермальної установки. Матеріали всіх геологічних та геофізичних досліджень ми опрацювали разом із фахівцями фірми «Passive energy FG» — нашими німецькими партнерами. Для реалізації проекту мерія Івано–Франківська вже виділила майже 1,5 гектара землі в мікрорайоні «Позитрон», біля будівельного гіпермаркету «Епіцентр», і надала письмову гарантію купівлі «підземного» тепла упродовж 15—20 років. Нова геотермальна котельня забезпечить 10—15 відсотків потреб обласного центру в тепловій енергії. Із дня на день очікуємо підписання угоди щодо фінансування проекту берлінським Landesbank. Кредит в обсязі 10—12 мільйонів євро братимемо строком на 8 років. Повна окупність установки — 7—8 років.
— Коли плануєте розпочати будівництво й отримати першу івано–франківську геотермальну гігакалорію?
— Бурити свердловину почнемо через тиждень після відкриття кредитної лінії. Водночас відома німецька фірма «Сіменс» розпочне виготовлення обладнання з неіржавіючої термо– і хімічностійкої сталі. Оптимальний термін від початку бурових робіт і до початку експлуатації установки — 1 рік і 2 місяці, тобто з приходом зими 2009 року плануємо подати геотермальне тепло в квартири іванофранківців.
«Моретерапія» і лососєва ікра — на додачу
— Вторгаючись у надра, ви не порушуватимете структуру розподілу підземних вод, що може погіршити середовище існування для наступних поколінь?
— Технологія стовідсотково екологічно безпечна, адже з однієї свердловини ми підніматимемо гарячу воду на поверхню, а за допомогою іншої, відібравши лише тепло, повертатимемо в надра. Отже, структура не зазнаватиме жодних змін. До речі, вода з глибини 3,5 кілометра в районі Івано–Франківська містить 35 грамів солей на 1 літр, тобто в п’ять разів солоніша від морської.
— То, може, для іванофранківців частково зникне потреба їхати так далеко до Чорного чи Азовського морів, аби пройти курс «моретерапії»? Можна ж при установці обладнати басейн і цілорічно пропонувати бажаючим солоні водні процедури.
— Це цілком реальна перспектива. І не тільки вона. Геотермальна установка може посприяти і в отриманні екзотичної для Прикарпаття морської продукції. Якось я вчергове відвідав Німеччину і в продуктовому маркеті побачив на баночці лососєвої ікри напис «Зроблено в Німеччині». Тоді не втримався, аби не покепкувати зі своїх німецьких колег. Мовляв, що ж ви, хлопці, берете ікру в росіян, розфасовуєте і подаєте як власну продукцію. Та Генріх швидко охолодив мою іронію. З’ясувалося, що підприємливі німці при одній із геотермальних установок обладнали 5 риборозплідних автоматизованих блоків для маток лосося. Ікри з них тепер беруть стільки, що навіть почали експортувати до сусідніх країн.
— Після здачі в експлуатацію першої геотермальної установки в Івано–Франківську ви готові поширювати досвід на інші регіони України?
— Так, ми вже почали співпрацювати з владою Криму. Проте геотермальним напрямком не вичерпуються наші пошуки альтернативних джерел енергії. На телепрезентації ми виграли в «Акул бізнесу» — теж уперше в Україні — проект на спорудження установки з переробки сміття на дизпаливо євростандарту. Це одне з найпомітніших технологічних досягнень останніх років. У Німеччині вже діє три такі установки. Переробляючи за добу 30—35 тонн сміття, окрім металу, скла і твердих будівельних відходів, установка виробляє 12 тонн дизпалива собівартістю півтори гривні за літр. Нині ми ведемо переговори з кількома міськрадами Івано–Франківщини, зокрема й курортними, про виділення земельної ділянки. Випереджаючи ваше запитання про можливі екологічні ризики, наведу такий приклад. Коли на подібному міні–заводі в Німеччині побували представники мерії Івано–Франківська, то керівник делегації після прискіпливих оглядин спромігся лише вимовити: «Вікторе, я б тут жив». Чистота й естетика там справді вражаючі.
ДОСЬЄ «УМ»
Віктор Шевчук народився 12 лютого 1942 року в м. Житомирі. Закінчив механічний факультет Івано–Франківського інституту нафти і газу (ІФІНГ). Працював головним механіком геолого–розвідувальної експедиції «Сірка», начальником конструкторського бюро НДІ транспорту, керівником конструкторської служби ІФІНГу. З 1993–го очолює Інститут проблем надійності нафтогазопроводів. Автор більш як 40 винаходів та рацпропозицій.
