Чи вважати секс спортом?

Якось ми з колегою засперечалися, що саме можна називати спортом. Ігор стверджував, що під цю категорію підпадає все, в чому може бути зафіксований певний результат і виявлений переможець. Я ж не був налаштований погоджуватися з таким твердженням. Того разу колезі кортіло написати на спортивну шпальту статтю про змагання з комп’ютерних ігор, і він пробивав їй місце в газеті. Так чи інакше, матеріал в «УМ» таки з’явився, хоча кожен залишився при своїй думці стосовно відношення комп’ютерних забавок до поняття «спорт».

Якщо ж виходити з постулату, запропонованого «братом по перу», то спортом можна називати й вуличні перегони на ліжках у Голландії, й плювки на дальність серед аборигенів Нової Зеландії, й... кількість людей, з’їдених канібалами якого–небудь африканського племені. А художник нашої газети Володимир Солонько обурюється, чому саме шахи й шашки вважаються видами спорту, нехай і не олімпійськими, а, наприклад, нарди — ні.

Справді, чому? Тоді б, скажімо, і я міг би з гордістю носити звання кращого «молокососа» школи, здобутого у впертій боротьбі років двадцять тому. Тоді ніхто в окрузі не міг зрівнятися зі мною за швидкістю спорожнювання класичної радянської півлітрової пляшки молока. В осучасненому варіанті цей «вид спорту» називався б «півлітрболом».

Звісно, з такою логікою можна докотитися й до того, що почати прирівнювати до спорту й секс. Хоча нерідко це заняття вважають якраз таким, що заважає професіональному спорту.

Хто не пам’ятає боротьбу з цим явищем тренера Йожефа Сабо. У випадку невдач «Динамо» Йо Йо нерідко звалював провину за поразки саме на футболістів, котрі або щойно одружилися, або десь загуляли, не повернувшись на базу. Свого часу Сабо прославився закупорюванням «динамівців» серед сосен Кончі–Заспи, аби нічого не заважало його підопічним готуватися до відповідальних матчів. Допомагало це, чесно кажучи, не надто, проте війну проти сексу фахівець вів активну.

А от тренери й фізіотерапевти, котрі працювали зі спортсменами Німецької Демократичної Республіки, ще чверть століття тому в якості допоміжного засобу для своїх підопічних вживали... сексотерапію. Тобто просто рекомендували або навіть змушували атлетів, аби вони займалися... ну, цим самим.

По–різному ставляться до сексу тренери збірних під час однієї з наймасштабніших спортивних подій — чемпіонатів світу з футболу. Дехто підтримує доктрину Сабо, а дехто, навпаки, вважає, що це не завадить. Третя частина фахівців покладається на професіоналізм гравців, думаючи, що ті самі розберуться, чи це їм потрібно.

Кілька років тому під час чемпіонату світу з хокею на нічних вулицях чеської Острави мені доводилося зустрічати американських спортсменів. Хокеїсти захоплювалися «літрболом» у компанії осіб, з якими можна було незабаром провести й «сексотерапію». Залишалося тільки дивуватися, як американські «профі» після такого активного «спортування» наступного дня виходили на лід і просто «розривали», хоч як це прикро, українську збірну.

Але, здається, фантазія автора занесла лінію цього опусу трошки в інший бік. Час минає, погляди людей на багато речей міняються — в тому числі й на поняття «спорт». За великим рахунком, усі ці «спорти» різняться лише ставленням до них різних верств населення Земної кулі, тобто класифікацією, яку людство склало в процесі своєї еволюції й шляху до цивілізованого суспільства. Та, попри наявність у кожного з нас власного уявлення про спорт, хочеться побажати всім нам активно займатися своїм спортом — тим, що приносить радість, досягати позитивних результатів і при цьому обов’язково залишатися здоровими.