«Хлібобулочна» реабілітація

      «Жив-був художник один... Будиночок він мав і... патологічно велике серце»; «Художник з донорським серцем малюватиме, якщо клопотання його родини не буде голосом волаючого в пустелі» — матеріали з такими заголовками «Україна молода» публікувала рік тому, відстежуючи долю Володимира Масалова, унікального пацієнта Запорізького центру кардіохірургії і трансплантації. 45-річному мешканцеві села Матвіївка Веселівського району професор Олександр Ніконенко імплантував донорське серце. Операція була другою в Україні і першою, що пройшла успішно!

      Процес реабілітації неординарного пацієнта був досить складним не тільки тому, що в Україні ще немає системи догляду за такими хворими, а й через труднощі з добуванням дорогих медикаментів. Проблеми Володимира Масалова почала вирішувати особисто начальник облуправління охорони здоров'я Зінаїда Лашкул. Ось тоді необхідні імунодепресанти «знайшлися».

      Якби не місцева влада, було б важко спрогнозувати перебіг післяопераційного одужання художника з Матвіївки. Бо Київ відверто дистанціювався від фінансових проблем його і Центру кардіохірургії і трансплантації органів. Сюди, на Запоріжжя, постійно прибувають потенційні пацієнти, їх уже кілька тисяч у специфічній черзі за донорськими органами. Професор Ніконенко бідкається, що недолуге законодавство гальмує процес надання спеціалізованої допомоги безнадійно хворим: щороку необхідно робити принаймні шість тисяч операцій з пересадки серця, нирок, печінки! Тільки в Запоріжжі на донорськi нирки чекає кількасот хворих! А за нинішніх темпів оперативного втручання процес оздоровлення триватиме щонайменше десять років. Медикаментозна підтримка здоров'я, тобто продовження життя кожного приреченого на скальпель і посадженого на гемодіаліз, щотижня обходиться бюджету майже в тисячу гривень!

      Та Володимиру Масалову пощастило. Надскладна операція вже позаду. Олександр Ніконенко стверджує, що фізично він повністю реабілітований, однак все одно має щомісяця проходити в Центрі спеціальне обстеження. Донорське серце працює ритмічно, щоправда, інколи підвищується артеріальний тиск. Його легко нормалізують узвичаєним медикаментозним способом. Лікарі постійно нагадують пану Володимиру: уникати застуди, не контактувати з інфекційними хворими. «Наш пацієнт, порівняно з такими ж прооперованими в інших країнах, почувається дуже добре», — резюмує професор Ніконенко.

      Масалов і справді почувається непогано. Найцікавіше, зумів налагодити власний хлібопекарський бізнес. Ясна річ, не без участі родичів. Син Олександр, третьокурсник Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, мусив перейти на заочне відділення, тому що саме на нього ліг основний тягар обов'язків з організації роботи пекарні. Майбутній економіст чимало допоміг батькові у «походеньках» по чиновницьких кабінетах — і таки зареєстрували ПП «Масалов»! Було прикро, коли адміністрація Веселівського району відмовила у наданні кредиту — немає у нас, мовляв, таких грошей. Зате чутка про біди художника з донорським серцем донеслася до Володимира Малого, і очолюваний ним Фонд підтримки підприємців регіону виділив кошти на пільгових умовах. Кілька днів гортали газети з оголошеннями — і таки підшукали міні-пекарню за доступною ціною. Її власник, дізнавшись, з ким має справу, також виявив альтруїзм: поступився в торгах, передав Масаловим «обжиті» точки збуту хліба — низку фірм, дитсадок, півдюжини магазинів... Напередодні Нового року замовники одержали хліб уже масаловської випічки!

      — Усе нормально, — запевнив кореспондента «України молодої» Володимир Масалов. — Шкодую тільки, що на річницю операції не зміг завезти своїм лікарям-рятувальникам буханці спеціальної випічки: прихворів трішки.

      У день нашого спілкування пан Володимир почувався вже ліпше. Непокоїтися йому зайве не доводиться. Поруч із сином Олександром на пекарні хазяйнує й Олена, дружина Масалова. Аби зручно було добиратися до пекарні, розташованій у колишній їдальні № 34, неподалік винайняли квартиру. На жаль, держава так і не розщедрилася на житло для єдиного в Україні чоловіка з донорським серцем, а мешкати у підтопленій хатинці в Матвіївці йому не можна — лікарі не радять. Працюють у пекарні й наймані робітниці. Технологією опікується досвідчений пекар Борис Мативосян. Він, а також Броніслава, дружина Петра Масалова, обмовилися: є і проблеми, від яких потерпають більшість українських підприємців. «Наїжджають на нас», — ділились наболілим мої співрозмовники. Сам Володимир такої відвертості не виявив. Лише розказав про свою радість, що після кількох місяців навчання в Пологівському училищі до випічки хліба долучиться ще троє дівчат із Матвіївки.

      Сьогодні пекарня ПП «Масалов» власним мікроавтобусом щоранку розвозить споживачам-замовникам 500—600 буханців хліба різних сортів. Клієнти задоволені якістю. Якби ж не проблеми у стосунках із конкурентами... У Запоріжжі бізнесмени давно поділили місто на зони впливу. Намагання ж Масалових нарощувати обсяги випічок дратує тих, хто прагне монополізувати Шевченківський мікрорайон. Нахабніє і рекет. Марно сподіватися на захист силових структур. За «дах» над головою треба не лише знімати кашкета з голови, а й постійно платити «данину» — конкретний відсоток із прибутків. Масалови ж мріють про день, коли вони повернуть одержаний з такими труднощами кредит!.. Дай Боже, аби більшало у них замовників, а не візитерів від якогось «Князя» та іже з ним. Українські реалії такі, що не скоро рука художника Масалова знову візьметься за пензля!.. Не до творчості людині з донорським серцем — вижити б!