Тепер уже торгують і містами?

      З 1 лютого обласне комунальне підприємство — компанія «Луганськвода» — змінило тарифи на свої послуги. Централізоване водопостачання  подорожчало. Тариф збільшили з 1, 63 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) до 3,15 грн. За водовідведення ж одного кубометра стоків компанія-монополіст тепер бере 1,95 грн. замість 1, 56 грн. Щоправда, керівництво компанії з неприхованим задоволенням наголошує, що підвищення відбулося «лише» для споживачів якоїсь «другої групи», тобто для підприємств Луганська і області. Мовляв, «перша група» поки що може спати спокійно. Однак навряд чи навіть економічно неписьменні верстви обивателів спатимуть спокійно. Адже новітню українську політекономію вони вже з десяток років вивчають «у польових умовах» і хребтом відчувають: якщо у будь-якому сегменті народного господарства ціни поповзли вгору, хвиля подорожчання життя їх рано чи пізно все одно накриє.

      «Заспокоюючи» населення, керівник «Луганськводи» Віктор Скобліков повідомив, що його розрахунки перевірило головне управління економіки Луганської облдержадміністрації, а управління юстиції зареєструвало згаданий наказ. Однак дивним було б, якби сталося навпаки. Оскільки саме облдержадміністрація була головним ідеологом й інспіратором створення  супермонополізованої структури, яку очолює Скобліков. Хто вже забув, нагадаю: взимку на зламі 2001—2002 років на Луганщині сталася комунальна катастрофа. Тоді шість міст області залишилися  без опалення. Найбільше за всіх постраждав Стаханов, мером якого був Віктор Скобліков. Очевидно, його досвід дуже сподобався обласним керманичам, і тому, коли на виборах міського голови він цілком прогнозовано «пролетів», його відразу підібрали, обігріли і посадили керувати в обласному центрі міськводоканалом.

      Єдине, чим Скобліков запам'ятався у цій іпостасі, — це вічними скаргами на низькі тарифи у водопостачанні й постійною заборгованістю у розрахунках з енергетиками. Жодних свіжих ідей щодо поліпшення роботи очолюваного ним підприємства він ніколи не пропонував. Зате в обласної влади була одна пропозиція. Не те щоб свіжа (швидше, навпаки), зате радикальності їй не бракувало. Як і засобам, якими вона втілювалася в життя.

      Ідея полягала в тому, щоб під одним дахом об'єднати такі обласні водопостачальні структури, як «Луганськводпром» і «Луганськводоканал», а також міські водоканали. А як відомо, муніципальна незалежність обласним керманичам — як кістка в горлі. Цікаво, що міста, якими керують досвідчені голови, не повелися на обіцянки обладміністрації і залишили водоканали у своєму розпорядженні. А в Луганську мер — недавній виходець із СБУ, господарського досвіду не має. Цікавою була й поведінка міськради під час голосування щодо передачі міськводоканалу у власність нової структури. До обіду більшість депутатів-бізнесменів була категорично проти акту капітуляції. Вони наводили беззаперечні аргументи на користь своєї позиції і, здавалося, найгіршого не станеться. Тим більше що обласна влада не подала ніяких розрахунків (якщо не вважати такими пустопорожні обіцянки «поліпшити та підвищити»). Однак по обіді ті ж самі промовці  висловились «за». Якщо не найвпливовіший, то найяскравіший представник цієї «когорти» Володимир Ландик (брат відомого «дона» Валентина Ландика) висловився в тому дусі, що треба вміти торгуватися. Утім, що саме запропонували йому обласні вожді в обмін на зміну позиції, він поширюватися не став.

      Проте у Луганська жодної необхідності втрачати власну систему водозабезпечення не було. Окрім усього іншого, місту належали підземні родовища артезіанської води. Тепер цей стратегічний ресурс опинився в руках монополіста, і той повів себе за класичною схемою: почав з підвищення тарифів на свої послуги. Захисту від нахабства монополіста немає тепер жодного. Що стосується населення, то навіть зі слів Скоблікова випливає, що і його не мине ця недоля. Себто прямо встановлювати тарифи на водопостачання і водовідведення «першій групі споживачів» він не збирається, а просто збільшить відпускну ціну містам. А ті вже нехай самі вирішують: підвищувати тарифи чи шукати у своїх місцевих бюджетах кошти на дотації. Але чи можна  в них щось знайти після Віктора Януковича — це велике питання.

      Заступник голови  облдержадміністрації Леонід Рисухін, агітуючи луганських депутатів «за здачу» міськводоканалу, не без номенклатурного пафосу нагадував Суходільськ. Мовляв, якби місцевий водоканал належав області, жодної епідемії не було б. Теперішні слова його підлеглого змушують думати, що пан Рисухін помилявся. Або був не до кінця щирим. Сама обіцянка торгуватися з містами за ціну водопостачання свідчить на користь того,  що стояками  новітній монополіст займатися й не збирався від самого початку. Не панська це справа, нехай із цим напівмертві ЖЕКи розбираються. Що збирається робити в цьому напрямi сам пан Скобліков? Він обіцяє створити відразу дві сучасні лабораторії для вивчення якості води. Та що там вивчати? Якщо Вікторові Вікторовичу  щось незрозуміло в цьому питанні, нехай звернеться до будь-якої домогосподарки. Та йому покаже накип на стінках своїх каструль та чайників, і гроші на лабораторії можна буде не витрачати.