Катамаран долає поріг на річці Чорний Черемош. (Фото Івана ЛЮБИШ-КІРДЕЯ.)
...Нас підкидає на хвилі, потім рвучко тягне вниз, і вдаряє об наступну хвилю. Ніби на коні, я зриваюся зі свого сидіння догори. Затим іде ще кілька стрибків, але вони вже слабші. Ноги зафіксовані шнурками, тому я лишаюся на борту надувного човна, але найм’якшою частиною тіла торкаюся бурхливої гірської ріки. Струшую воду і обертаюся назад, щоб пересвідчитися, чи всі на місці. По боках сидить по троє, і один позаду — все нормально. Ми сміємося і кричимо. Щойно ми пройшли Гук — складний поріг на річці Чорний Черемош у Карпатах.
Травень — найкраща пора для сплавів гірськими ріками. У горах тане сніг, відтак рівень води в карпатських потоках стає вищим, а течія — значно швидшою. Чорний Черемош — одна з найпопулярніших річок серед рафтерів. Він бере свій початок на кордоні з Румунією, а потім живиться водами з найвищого хребта українських Карпат — Чорногори. Тут сніг лежить аж до червня, тому рівень води стабільно високий.
Старт сезону зазвичай випадає на березень. Найбільший приплив туристів спостерігається на травневі свята, коли в Україні багато вихідних днів. Наша група побувала на Чорному Черемоші на «первомайські» свята. Цими ж днями тут проходив чемпіонат України з техніки водного туризму. Ріка була обліплена таборами рафтерів.
Слово «рафтинг» походить від англійського raft («пліт»). Мимоволі на думку спадає асоціація з бокорашами — плотогонами, які колись сплавляли дерево карпатськими річками. Пропливши в сучасному та оснащеному човні по Чорному Черемоші, розумієш, наскільки важким було їхнє ремесло.
Зараз туристам–водникам не обов’язково сідати на дерев’яні плоти. Вони можуть вибрати рафт (так називають надувний човен), катамаран, каяк або байдарку. Туристів–початківців садять у катамаран або рафт. Перед першим сплавом нам сказали, що катамаран (тільки не плутайте з тими катамаранами, в яких є педалі) — швидший, мобільніший і «ближчий» до води. Ми вирішили, що скуштуємо перший черемоський млинець на ньому.
«Запам’ятайте кілька правил, — каже перед стартом наш інструктор Юлія Кашуба. — Слухайте мої команди. Я можу крикнути, тому що річка гучна. Для проходження складної ділянки нам доведеться злагоджено працювати. Не чіпляйтеся за мости або дерева. Не випускайте з рук весла». Ми поправляємо жилети й шоломи. Якщо чесно, трохи моторошно. Чи втримаємося в сидінні? Чи може перевернутися катамаран? Чи буде холодно?
Ми сідаємо в катамаран. Пропихаємо ноги в спеціальні ремені. Місця позаду займають найбільш досвідчені плавці. У них відповідальне завдання — керувати катамараном. Якщо човен викривлює, тоді стерновий починає гребти назад, і катамаран вирівнюється. Цей прийом називається табань. «Ви можете не натужуватись і відпочивати на ріці, — каже нам Юля, — але коли я скажу: «Усі вперед!» — всі маємо гребти вперед. Коли я скажу: «Правий борт, табань!» — табанять усі справа».
Човен відбивається від берега. Нас починає нести рікою. Катамаран похитується на хвилях. «Усі вперед», — дзвінко вигукує Юля. Перші перешкоди — гілки дерев. Щоб не зачепитися, доводиться прихилятися до балона.
Невдовзі підпливаємо до першого порога. Катамаран підстрибує, і ми кричимо, як діти. Нічого страшного не сталося: ноги надійно тримаються в ременях. Ми з фотографом сидимо на перших сидіннях, і нас сильно обхлюпує водою. Вода затікає під костюм–дощовик, але холоду не відчувається. Перший поріг на цій ділянці — Дземброня. Потім ідуть Біла Кобила, Гучок і Гук.
Течія дуже сильна, тому мусимо бути пильними. Нашому екіпажу треба подолати притиск — місце, де сила течії виштовхує катамаран до берега. Юля кричить: «Правий борт, табань!» — і ми повертаємо катамаран, щоб вписатись у поворот. Потім нова команда — «Повний уперед!» — і ми всі налягаємо на весла, аби вийти з повороту і не вискочити на берег.
На ділянці — чимало мостів і підвісних кладок. Тут теж треба бути обережними. Коли рівень води підіймається, доводиться низько прихилятися, щоб не вдаритися об конструкцію. Також треба оминути стійки моста.
Наступні сплави далися легше. По–перше, з’явився певний досвід. По–друге, остаточно зник страх, тому було зовсім не лячно нахилитися за борт, аби на всю силу махнути веслом.
До речі, про страх. Чи справді рафтинг — травматичне заняття? Той же Чорний Черемош має пороги третьої категорії складності — Гук і Гучок. «Навіть на Чорному Черемоші буває така вода, що досвідчений капітан не поведе людей на воду, — каже представник Тернопільського спортивно–туристичного клубу Володимир Горон. — Тому що може статися щось погане. Коли ріка стає повноводною, вона більш нестримна». Утім Володимир додає, що за чотири роки, відколи їхній клуб організовує сплави для клієнтів, травм не було.
Особисто в мене найбільша «травма» — це... нежить. Довелося трохи пошморгати носом, бо забув одягти під водонепроникний костюм вовняні штани. До речі, про одяг. Найкраще на сплав брати гідрокостюм. Якщо його нема — можна вдягти костюм із міцного целофану, а під низ щось тепленьке. На ноги треба взяти взуття з неопрену. Від мозолів врятують рукавиці.
Рафтинг стає в Україні дедалі популярнішим. Рік у рік на річках збільшується кількість катамаранів і рафтів. Це стосується не лише гірських річок. Скажімо, серед рівнинних річок дуже популярними є Дністер і Південний Буг. Українські туристи також шукають нагоди поплавати закордоном.
«Водний туризм справді набирає популярності, — каже Володимир Горон. — Думаю, це пов’язано з розвитком цивілізації. Люди вертаються назад до природи. Інформаційний простір сильно давить на суспільство, тому люди їдуть за місто, щоб ці стреси знімати. Зростає рівень добробуту, і люди можуть дозволити собі рафтинг».
Юлія Кашуба з Тернопільського турклубу додає, що ще одна причина популяризації рафтингу — розвиток внутрішнього туризму. «Раніше люди часто виїжджали закордон. Тепер вони починають роззиратися навколо, дивляться на країну, де живуть. Вони думають: а може, в нас так само класно? І шукають цікавого відпочинку в Україні», — пояснює вона.
За кілька останніх років в Україні з’явилося кілька туристичних організацій, які пропонують клієнтам взяти участь у сплавах. Середня ціна чотириденного активного відпочинку на Чорному Черемоші — 1000–1200 гривень. У ціну входить харчування, транспортування, розваги, робота інструкторів і оренда водного спорядження. Під час програми, окрім сплавів, влаштовуються відвідини музеїв, гуцульські вечорниці, виправи в гори. Найчастіше туристів ведуть на Піп Іван (це третя за висотою вершину Українських Карпат, на ній стоять кам’яні рештки колишньої польської обсерваторії).
Розвивається водний туризм — розвивається й виробник. Зараз на українському ринку працює пара компаній, які виготовляють спорядження для рафтингу. Окремі ентузіасти самотужки роблять спорядження, і вже досягли в цій справі певного успіху. Ціна катамарана — від 700 доларів, рафта — від 2000. Рафтери скаржаться, що ціни дещо зависокі, але навіть попри це виробники постійно мають клієнтуру. Якщо вчасно не зробити замовлення — можна лишитися без човна або, наприклад, балона.
Утім колись зі спорядженням було значно сутужніше. «Катамарани робилися самотужки, — пригадує Володимир Горон. — Із цупкого матеріали шилися шкури, а всередину вставлялися балони, які робилися навіть із поліетилену. Каркас рубали з дерев, зв’язували докупи, і так сплавлялися».
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
