Ієрогліфи в українській книзі

06.05.2008

Колишній барчанин, а нині мешканець Чикаго (США) 80–річний В’ячеслав Партикевич востаннє був у рідному місті ще у 1985 році. Як не дивно, серед усіх проблем, що їх переживала історична батьківщина, літнього американця найбільше вразив жалюгідний стан місцевої бібліотеки. Пан Партикевич невдовзі подарував книгозбірні 13 посилок із українськими книгами. Нині вони знаходяться тут на окремому стелажі — у капітально відремонтованому приміщенні, серед понад стотисячного книжкового фонду, серед нових комп’ютерів, підключених до мережі інтернет.

Метаморфоза з районною бібліотекою сталася кілька років тому. «Так, ми сьогодні на висоті, — не приховує задоволення її директор Любов Кирилюк. — А почалося все з пропозиції, яку ми отримали від Українського фонду соціальних інвестицій (УФСІ ) ще у 2002 році. Вони запропонували громаді: оберіть об’єкт, який потребує ремонту, відновлення, реконструкції. Порахуйте, скільки грошей для цього потрібно і, якщо зберете десять відсотків, ми додамо вам решту. То був пілотний проект фонду, на Вінниччині він діяв лише у Барському та Гайсинському районах. Тож якщо нам треба було 100 тисяч гривень, то своїх треба було мати десять тисяч. Для нас то були дуже великі кошти. І, якщо чесно, ми не вірили, що громада нас підтримає. Адже то були часи, коли процвітали різні шахрайські схеми та горезвісні компанії на зразок МММ. І все ж на загальних зборах громада вирішила не залишати напризволяще бібліотеку. Несли нам хто скільки міг: 50 копійок, гривню, а хто й десятку. І необхідні кошти таки зібрали! Від УФСІ отримали 73 тисяч, з району виділили 20 тисяч, з міського бюджету — вісім тисяч гривень. Цього виявилося достатньо, щоб до осені 2004 року ми повністю зробили ремонт і відсвяткували своє друге «новосілля».

Якщо театр починається з гардеробу, то культурне життя міста Бар концентрується навколо місцевої бібліотеки. Місцева читальня — справжній інформаційний, освітній та громадський центр району з книжковим фондом понад сто тисяч документів, якими щорічно користуються близько дев’яти тисяч користувачів. Тут працює десять клубів за інтересами: недільна школа, дитячий хор, клуб бардівської пісні, клуб японської пое­зії, клуб «Ваше здоров’я», жіночий клуб «Подільські годенки». Найважливіший ресурс — доступ до всесвітньої мережі інформації інтернет — безкоштовний.

«Merci pour votre aide! Xaviev»... Цей запис французькою в книзі відгуків бібліотеки зробив турист з Парижа, який здійснював велотур Європою і проїжджав Баром. «У нас він перевірив свою електронну пошту і написав листа додому. Дуже дякував і дивувався, що це безкоштовно. Наскільки ми могли зрозуміти його ламану англійську, у нас йому сподобалося», — із захопленням розповіла директор бібліотеки.

Торік заклад став переможцем конкурсу «Краща бюджетна установа області». Але ремонт бібліотеки, як потім виявилося, лише відкрив барчанам можливості мати віддачу і навіть заробляти гроші: мов гриби після дощу, посипалися нові проекти. Так, у 2005–му бібліотека стала переможцем конкурсу «Інтернет для публічних бібліотек — LEAP–V», оголошеного посольством США. Це був ґрантовий проект на 13 тисяч доларів. «Ми закупили комп’ютерне обладнання і зараз працює п’ять робочих місць для користувачів. Будь–яка людина може безкоштовно в середньому дві години на тиждень користуватися інтернетом. Особливо користується попитом інтернет серед студентської та учнівської молоді. Ну а зараз розпочали проект — фінансований ЄС від творчого центру «Каунтерпарт» та Інституту громадянського суспільства «Доступ сільського населення до правосуддя», — розповідає директор книгозбірні. — А якось у центральному офісі УФСІ я познайомилася з працівниками посольства Японії в Україні, — розповідає пані Кирилюк. — Виявилось, Фонд виграв ґрант японського посольства на понад півтора мільйона доларів, це був освітній проект. Нам також запропонували взяти в ньому участь, і ми пройшли кілька тренінгів. То ж, сподіваюся, невдовзі налагодимо партнерство ще й із Японією».

За словами представника посольства Японії в Україні Мінаміно Дайсуке, кошти ці невеликі, але вони зможуть реально вплинути на розвиток потенціалу українських сільських громад. «Мета нашого ґранту — спонукати людей до соціальної активності, щоби громади вміло використовували свій потенціал», — сказав пан Дайсуке. У рамках ґранту було розроблено і проведено тренінги для громад. Причому теми занять замовляли самі люди — починаючи від роботи в громаді і закінчуючи написанням бізнес–проектів.

Ірина ГАВРИЩАК