Національних героїв — на околиці?

Кіровоград — єдиний обласний центр України з, так би мовити, «радянським» присмаком. Правда, для молодого українця назва «Кіровоград» може звучати малозрозуміло, а то й загадково. Може, місто названо на честь давньоперського царя Кіра або так увіковічнили хворобу, яка колись загрожувала існуванню поселення?

Ні, назва міста, як і назви майже 50 вулиць в центральних районах Кіровограда — спадщина радянської доби в історії країни. Усі спроби громадськості якось змінити ситуацію протягом останніх 15 років дали несуттєвий результат: кілька не заасфальтованих маленьких вуличок на околицях міста назвали на честь Василя Стуса (вчителював на Кіровоградщині), Петра Калнишевського (якийсь час був ув’язнений у місцевій військовій фортеці), Марії Заньковецької (багато років грала в першому українському професійному театрі, який діяв в Кіровограді). Вулиця Євгена Маланюка і проспект Володимира Винниченка (народилися в області, вчилися у Кіровограді) з’явилися винятково після наказу з Києва.

Був ще референдум із приводу зміни назви міста. Кіровоградці забажали лишитися кіровоградцями. Тобто поки що не змінювати назву міста. На друге місце в голосуванні вийшла «якась інша назва» і лише на третє — повернення імперської назви «Єлисаветград». На жаль, кілька ініціативних груп з перейменування не зупинилися на жодній з нових можливих назв, а їх є кілька: Златопіль, Степоград, Тобілевичі (звідси походженням увесь знаменитий рід), Лелечин тощо.

Позитивні тенденції з’явилися неспо­дівано. Як уже писала «УМ», у березні 2008 року на відкритті меморіальної дошки В’ячеславу Чорноволу міський голова Володимир Пузаков пообіцяв перейменувати одну з центральних вулиць Кіровограда на «Чорновола».

А вже у квітні з’явилася офіційна концепція міської топонімічної комісії, яка не тільки не враховує пропозицію мера, а фактично змінює «радянськість» Кіровограда — на «імперськість».

Теоретичне обґрунтування концепції видається логічним. Тут і «утвердження ідеї незалежної держави та історико–культурної значимості національних, політичних та культурних діячів, що боролися за незалежність України», і «врахування історичного, культурного, етичного та естетичного аспектів, історико–культурна цінність назв, історичний ценз»...

Однак які практичні рекомендації випливають з такої шляхетної теорії? Пропонується повернути всі назви дореволюційного періоду. На думку доцента Кіровоградського педагогічного університету історика Сергія Шевченка, назви як радянських часів, так і дореволюційного періоду історії міста є нав’язаними, окупаційними, не автентичними. І перші, й другі з’являлися з приходом завойовників, упевнений дослідник. Для національних героїв у топонімічній концепції теж місце передбачене — на околицях.

Ці та інші пропозиції міської топонімічної комісії кіровоградці сприйняли неоднозначно. Свої прихильники є і в Шевченка, і в Пушкіна, і в Гагаріна. Діюча в місті громадська організація «Комітет відновлення історичної справедливості», до якої входять відомі в місті історики та краєзнавці, запропонувала альтернативну топонімічну концепцію. Вона, на їхню думку, і справді враховує всі історичні, наукові та естетичні аспекти: залишити деякі топоніми радянських часів (Гагаріна, Шевченка, Кропивницького), повернути частину дореволюційних (Велика перспективна, Двірцева), перейменувати частину центральних вулиць згідно з державницькою позицією (Січових стрільців, Чикаленка, Шульгіних)

Але якими б не були пропозиції громадськості, керівництво міста, яке і має затвердити концепцію, навряд чи їх почує. Річ у тім, що топонімічну комісію формує міськвиконком, і вже багато років до її складу входять одні й ті самі люди, зазвичай далекі від історії та топоніміки.

Та коли до квітня 2008 року топонімічна комісія ініціативу не проявляла, то створення концепції перейменування сколихнуло громадськість, і тепер реорганізація цього дорадчого органу неминуча.