Господар мертвого міста

У Національному музеї «Чорнобиль» напередодні 22–ї річниці аварії на ЧАЕС ліквідатор і письменник Олександр Есаулов презентував книгу «Хазяїн зони», до якої увійшли два романи «Гіркі води» і «Факультет вселюдного кохання». Автор одразу попередив, що ці твори між собою, крім господаря, не мають нічого спільного. «Гіркі води» — роман–версія розвитку подій після трагедії. Я об’єднав в один сюжет цілий ряд подій, що мали місце в реальному житті. І створив свою версію причинно–наслідкових зв’язків. А факти, описані у творі «Факультет вселюдного кохання», також не є продуктом моєї  фантазії. Усі вони  реконструйовані на основі архівних документів», — каже письменник.

Олександр Есаулов брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, був заступником голови міськвиконкому міста Прип’ять, сьогодні — технічний директор Інституту підтримки експлуатації АЕС. Він не був свідком подій на самій станції, тому писати від імені ядерника відмовляється, але про місто знає все. 22 роки тому аварія зробила мертвою його улюблену Прип’ять, а необдумані дії влади вже після 2000 року могли повторити трагедію. Роман починається розмовою двох європейських чиновників, які розмірковують, куди їм спихнути ядерні відходи з усієї Європи. Росія? Так, Сибір — вигідна пропозиція, але ми всі сидимо на його нафтовій і газовій голці, тому не Європа диктуватиме «пропозиції», а Росія їй. І тут один із них тикає пальцем на карту поблизу Києва. Мовляв, їхній Президент хоче в Європейський Союз, а за нього треба платити, там немає згоди між людьми. Їхні депутати за декілька тисяч доларів знайдуть спосіб, як уникнути закону і дозволити ввозити до них ядерні відходи. Що їм втрачати? Чорнобильська зона й так забруднена. Це ідеальне місце. Створюється німецько–український проект «Батерфляй», здійснення якого принесе чималий прибуток державі. Його керівником від України призначають вчорашнього студента–трієчника Сергія. Хлопець наївно вірить у план чиновників, доки не потрапляє в зону. «Гроші ми проїмо, а ядерні відходи лежатимуть під Києвом вічність. А якщо при перевезенні вони зірвуться? Тоді Чорнобилем стане вся Україна. Так чи інакше, але екологічної катастрофи не уникнути», — пояснюють студенту старші колеги. Сергій, хоч і був поганим студентом, але людиною виявився тямучою. Він намагається завадити здійсненню смертоносного плану, уникнути переслідувань і вплинути на рішення Президента, щоб той відмовився від ідеї приймати в Україні ядерні відходи зі всієї Європи. І в цьому Сергієві допомагає господар зони. Без його відома нічого не відбувається. Господаря ніхто не бачить, але кожен, хто був у зоні, відчував його силу. Декому в обличчя подуне, декому на вухо шепне, а декому насниться. Ця невідома сила охороняє місто і людей, які наражаються на небезпеку. Господар жорстоко карає злодіїв, не дає опромінитися невинним людям. Він не любить, коли про нього багато говорять. У господаря не вірять, бо ніхто його не бачив. Можливо, це душа незаспокоєна... Одного так і не виселили, там залишився. Можливо, це мутант або прибулець. Хто його знає... Господар ніколи не покидає зони, бо має охороняти все живе, що там залишилося, і «нас, дурнів, від нас же охороняти».

Олександр Есаулов на презентації запевняв, що Господар неодноразово рятував його від опромінення і неминучої смерті. Більшість подій, які він описує в «Гірких водах», траплялися з ним особисто. Есаулов вірить у господаря, бо якби не ця таємнича, жорстока, але справедлива сила, він би не вижив і роману не написав.