Кияни не підуть на повідку політиків

23.04.2008

Київ — не лише столиця, адміністративний центр і осередок державної влади. Київ — душа і серце України. Кияни — це люди, які мають гострий розум, свої теплі почуття, власні смаки й інтереси. Усім цим вони задають тон цілій країні: чи то в питаннях моди, чи то в політичних поглядах. Столиця завжди попереду, на неї рівняється вся країна. Тому поводитися з собою абияк київська громада ніколи нікому не дозволяла й не дозволить.

Із таких міркувань мусили б виходити ті політичні сили, які неконституційним способом вирішили навести «свій політичний порядок» у столиці, підмінивши волю виборців, вибір киян на політичну доцільність і амбіції окремих посадовців. На Києві, переконаний, певні політичні сили з допомогою Верховної Ради прагнули апробувати технологію знищення місцевого самоврядування. Але кияни вже на старті виборчої кампанії продемонстрували, що не підуть на повідку політиків, котрі знехтували їхніми інтересами та вибором в ім’я власних перспектив.

Нині ситуація навколо дострокових виборів у Києві розвивається надзвичайно динамічно й дивовижним чином. Кількість претендентів на посаду мера перевалила за півтори сотні! Чого вони добиваються? Мені здається, що такий ажіотаж зумовлений тим, що Київ за останні два роки вийшов на перше місце в Україні за всіма соціально–економічними показниками — цьогорічний бюджет столиці сягнув 25 млрд. грн., місто є найбільшим донором України — і, звісно, цей ресурс є надто привабливим для багатьох політиків та політичних сил. Даруйте, але більшість із цих політичних сил я б назвав паразитами, що не доклали жодних зусиль до створення і примноження цього ресурсу й навряд чи збираються використовувати його в інтересах киян.

Найспритніші з кандидатів, не дочекавшись завершення терміну подачі відповідних заяв на реєстрацію, розпочали рекламну кампанію, бомбардуючи киян закликами й гаслами. Один із кандидатів запевняє, що мер столиці має бути сильним, другий стверджує, що Києву потрібен розумний мер... Переконаний, що пропонувати щось менше за перше чи друге було би просто принизливим для киян. Але й цього, на мою думку, замало. Особливо якщо врахувати, що ці властивості нині належать двом різним людям.

Я погоджуюсь із Віталієм Кличком, що мер Києва має бути сильним. Проте, на превеликий жаль чи на щастя, ця сила має бути не лише фізичною. Мер має бути сильним не тільки для того, аби вміти захистити себе. Йому потрібна сила духу, моральна міць, яка надасть йому можливість захистити всіх киян. Як писав Григорій Савич Сковорода: «Плоть нічтоже. Дух животворящ».

Києву потрібен сильний мер, здатний вирішувати такі злободенні проблеми міста, як пробки на дорогах, незаконні забудови і т.д. Він має захистити мільйони киян від політичного популізму та байдужості влади, які виливаються в гіперінфляцію і зростання тарифів.

Я погоджуюся з Олександром Турчиновим, який каже, що Києву потрібен розумний мер. Але жодна розумна людина не хизуватиметься своїм інтелектом на кожному перехресті. Сократові належать слова: «Я знаю, що я нічого не знаю». Певно, Олександр Валентинович забув цю прописну істину й вирішив перевершити давньогрецького філософа.

Я переконаний, що Києву потрібен і сильний, і розумний мер. Але я також упевнений, що кияни бажають мати Чесного, Людяного та Морального мера, який здатний пропустити кожну проблему кожного киянина через своє серце і розум, дати всім відповідь і захист.

Натомість сьогодні киян відкрито ображають, ставлячись до них як до несвідомих людей, нездатних відрізнити грішне від праведного. БЮТ, наприклад, відверто пропонує «технічну п’ятірку». З одного боку, я б із радістю бачив у сесійній залі Київради і Юлію Володимирівну, й Олександра Валентиновича, бо розумію, що їхня креативність і рівень IQ дуже високі. Але, з іншого боку, на моє глибоке переконання, їхня нинішня позиція — це передусім неповага до киян. Вони завчасно ставлять проблеми Києва на другий план, уявляють роботу в міській раді як хобі. Вони пропонують виборцям список кандидатів у депутати з людей, які не будуть і не хочуть мати справи з міськими проблемами. Я сумніваюся, що той же Олександр Турчинов з великим ентузіазмом готовий поміняти крісло першого віце–прем’єра на столичні проблеми, як то ремонт каналізації та колекторів, пробки на дорогах, озеленення міста та облаштування дитячих майданчиків.

Робота кожного депутата Київради — це не лише пленарні засідання, а щоденна копітка праця в комісіях із напрацювання конкретних рішень, спрямованих на поліпшення життєдіяльності багатомільйонного міста, забезпечення його безперебійного функціонування. А БЮТ та Блок Віталія Кличка за два роки перебування в Київраді продукували лише емоції. Дієвих пропозицій щодо розвитку міста від них ми не почули. Які конкретні ініціативи на київському рівні ви можете назвати? Без сумніву, принаймні в БЮТ є своя політична команда, як любить підкреслювати пані Тимошенко. Але ця команда не для киян.

Я вже мовчу про «п’ятірку» Блоку Віталія Кличка, де зібралися бізнесмени, що були «засвічені» в скандалах із незаконними забудовами в столиці. Зараз вони хочуть потрапити до Київради під боксерським «дахом». Прикро, що Віталій Володимирович знову (як і в 2006 році) не розуміє, що його банально використовують як авторитетного серед киян спортсмена для того, щоб на його шиї «заїхати» до Київради для реалізації власних інтересів.

Сьогодні ініціатори київських перегонів об’єдналися в одному: вони виступають проти Леоніда Черновецького та його команди. Особисто я не вірю в таку демократію, яка базується не на об’єднанні «за» або «в ім’я чогось», а сповідує лише — «проти». Та окрім критики, вони не пропонують нічого з того, чим живуть люди, що становить їхній щоденний життєвий інтерес.

Наша команда сповідує зовсім інший принцип роботи: «З людьми і для людей!» І сьогодні ми пропонуємо киянам не закриті списки та «весільних генералів», а професіоналів, які знають, як вирішувати проблеми міста. Кожен представник Блоку Леоніда Черновецького — це людина, яка в міській владі відповідає за конкретну ділянку роботи. За плечима цих людей не ховаються горе–забудовники, бізнесмени–корупціонери, ласі на шматок «київського пирога», немає також міністрів, прем’єрів і депутатів Верховної Ради. Насамкінець, кожен із них так само не має «запасного аеродрому» у вигляді високих державних посад і йде до міської влади з повним усвідомленням своїх обов’язків перед киянами й відкритим бажанням працювати для киян, а не для політиків.