Цей випадок можна вважати прецедентом. Влада у Луцьку і раніше не дуже шанувала інтереси громади, особливо коли пахло грошима. Незаконне будівництво в місті процвітало, як і скрізь, але до вельми гучних скандалів якось не доходило і конфліктні грані згладжувалися. Нова міська команда на чолі із Богданом Шибою перед виборами теж клялася служити інтересам громади. А ще — боротися із незаконним будівництвом, навести лад у виділенні земельних ділянок. Обіцяли також припинити будівництво за рахунок знищення зелених зон міста і ущільнення вже існуючої забудови. Хоча проектанти запевняли, що будувати доведеться у дворах, бо довкола Луцька практично вся земля продана і місту немає куди розширятися. І хай би лучани знали про ці геть не райдужні перспективи. Але на таке самурайське зізнання не відважився б жоден кандидат на посаду міського голови. Не сказав це уголос і Богдан Шиба, на якого лучани після багаторічного правління у Луцьку одіозного Антона Кривицького покладали великі надії...
Витрати мінімальні, прибуток — у кишені
Один із найгучніших конфліктів розгорівся у новому 55–му мікрорайоні. Там, у дворі, між заселеними в 2004—2007 роках будинками, влада вирішила втиснути ще один. Власне, на карті цього мікрорайону він з’явився вперше ще в 2005–му — за старої влади (тоді вперше внесли зміни у генплан на засіданні виконкому). Але будувати його чомусь не дозволили. За початковим планом на цьому місці мав би бути спортивний майданчик для всіх будинків. Про цей шматочок землі нова влада міста раптом згадала в 2007 році, коли треба було знайти земельну ділянку для будівництва обласному управлінню СБУ. Хтось підказав, що на вулицях Липинського і Сухомлинського є у дворі соток двадцять нічийної території. А якщо потіснити вже заселені будинки, то цілих соток сорок набіжить. Якраз для двопід’їзної дев’ятиповерхівки (спочатку замахнулися навіть на три під’їзди). З кожного із трьох будинків по шматку прибудинкової території врізали, і для СБУ вийшла потрібна земельна ділянка. Рішенням сесії від 11 грудня 2007 року ділянку 0,42 га віддали в користування СБУ. В одного з будинків (на Липинського, 5) забрали всю прибудинкову територію, залишивши тільки тротуар і проїжджу частину дороги. Це той самий перший будинок у Луцьку, збудований за кошти фонду молодіжного кредитування. А вже через півроку міська влада вирішила, що для молодих сімей ні дитячий, ні господарський майданчик не потрібен. І для сотні дітей, які проживають тут у трьох будинках нині, достатньо і однієї пісочниці, поки збудується нова дев’ятиповерхівка. А тоді додасться, може, пісочниця ще одна. Території для двору і в нового будинку не буде. Втім, ні міську владу, ні керівництво облуправління СБУ, ані забудовників, які виграли конкурс (ВАТ «Луцьксантехмонтаж–536»), це абсолютно не обходить. Офіцерам потрібне житло — ось і всі аргументи. Дарма, що в цій дев’ятиповерхівці СБУ отримає хіба що квартир п’ятнадцять, ще з десяток будівельники віддадуть для міста. А решту — продадуть за новими цінами (по 6800 гривень за квадратний метр). Ділянка безкоштовна, комунікації є, витрати мінімальні, а хороший прибуток — у кишені. Всі задоволені. Окрім людей, які живуть в «обрізаних» трьох будинках та інших довколишніх, для яких будова посеред двору на кілька років ще продовжила щастя жити в постійному місиві бруду та шумові.
Обурені люди, яких влада і забудовник просто поставили перед фактом, почали воювати за свої клаптики прибудинкової території. Вони обійшли всі можливі державні і правоохоронні інстанції, але звідусіль отримували цинічні відписки — будівництво законне, порушень немає. А що дитячі майданчики забрали — так самі винні, треба було свою територію приватизувати чи взяти в оренду. Дарма що з–понад 30 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) у Луцьку лише один будинок за шість років оформив документи на землю. А в цьому дворі на момент конфлікту діяло лише одне ОСББ — «На летовищі» (створене в будинку, що заселився раніше за інші). Решта два просто фізично не встигли створити свої об’єднання і подати документи на оформлення земельної ділянки. Цим спритно і скористалася міська влада. В обґрунтуванні на виділення земельної ділянки для СБУ чітко записано: виділити «за рахунок нерозмежованих земель міста, які не були надані у власність чи користування». Люди почали шукати правди в судах і подали позови на міську раду і СБУ. Як юридична особа об’єднання співвласників «На летовищі» звернулося із адміністративним позовом у господарський суд Волинської області. Мешканці ще двох будинків — у міськрайонний суд, бо в них не було статусу ОСББ. Усі вимагають визнати нечинним і скасувати рішення Луцької міськради від 11.12.2007 р. про виділення земельної ділянки СБУ у постійне користування.
У чиновницьких лабіринтах
У попередньому засіданні Господарського суду Волинської області за цим позовом випливла ще одна цікава деталь. Як стверджував юрист міськради, ніяких документів, які визначали б межі прибудинкових територій у 55–му мікрорайоні, не існує. Тобто земельні ділянки конкретно забудовникам начебто не виділялися. Меж територій фактично не існує. Хоча, коли створювалося технічне бюро земельного кадастру, всі ЖКП міста укладали договори, платили кошти, аби це було зроблено. У МЖК, який обслуговує 55–ий мікрорайон, кажуть, що таке розмежування робилося, і документи мають бути. В бюро кадастру один раз кажуть, що є, другий — що немає. Знайти бодай якийсь слід цих документів у чиновницьких лабіринтах мешканцям самотужки не вдається. Сподіваються, що суд докопається до істини. Бо якщо земельні ділянки не розмежовані справді, то міська влада й далі може займатися земельним рейдерством, забираючи дитячі майданчики. Начебто на законних підставах. Хоча згідно зі ст. 16 Закону України «Про планування та забудову територій» у населених пунктах має бути затверджений проект розподілу територій (ПРТ). Саме цим планом визначаються площі та межі прибудинкових територій існуючих і навіть запроектованих будинків. Якщо такого плану немає, то міська рада і виконком самочинно і далі будуть змінювати межі як кому надумається. Начальник міського департаменту містобудування Георгій Шевчук підтвердив, що плану розподілу територій не існує.
Отже, луцькі двори і справді є незахищеними від нових рейдерських атак. Про це свідчать конфлікти, що виникають то в одному, то в іншому районі міста. У дворі існуючої забудови комусь захотілося гаражі на місці дитячих майданчиків поставити. І рада дозволяє. Або бізнесменові закортіло на місці майданчиків офіс збудувати, і влада теж дозволяє, не запитавши не те що дозволу, а навіть думки людей, які живуть десятиліттями в цьому дворі. Громада — німа і безправна там, де все вирішують гроші.
Ви судіться, а ми будуємо
Спостерігаючи, якими темпами почалося будівництво у вищезгаданому дворі, дивуватися нічому не доводиться. Не маючи ані державного акта на землю, ані дозволу на початок будівельних робіт від інспекції архітектурно–будівельного контролю (хоч остання добре знає про порушення, але ніяк не реагує), будівельники вже фундамент нового будинку закладають. Ще до першого судового засідання на спірній ділянці може стояти перший поверх. Ви судіться, а ми будуємо.
Люди ж дивляться на все те і думають: якщо такі служби, які мають стояти на сторожі законності і правопорядку, діють у такий спосіб, навіть формально не дотримуючись букви закону, то що чекати від інших? Працівники прокуратури, до яких зверталися мешканці, в неофіційних розмовах кажуть: порушень є чимало і будівництво можна зупинити. Потрібна лише команда зверху. А її немає. Який же вихід? «Лягайте під екскаватори» — радять ті ж правоохоронці. Лягайте під екскаватори, то лягайте під владу. Скільки ж уже можна лягати? І для чого ж тоді платимо податки на утримання потужної армії правоохоронних і судових структур, якщо вони не можуть захистити людей від свавілля чиновників, від халатності і байдужості влади, від беззаконня? Коли в державі розуміють тільки мову пікетів і лежачих страйків під колесами бульдозерів, — то кому служить така держава і яке в неї майбутнє?
Ситуація, в якій опинилися мешканці трьох луцьких будинків, настільки типова для України, що може й не треба було б так детально описувати всі її перипетії. Але саме тому, що вона типова — тим і страшна. За десять років з карти 55–го мікрорайону із раніше запроектованого зникло майже все: спортивні зали, басейн, школи, дитячі садочки, легкоатлетичний манеж, зелені насадження. Зате обсіли район з усіх боків автосалони, автозаправки, шиномонтажі і так далі.
Мікрорайон цей, виявляється, експериментальний і забудовується за європейськими стандартами. Тобто без дворів, тільки асфальт і під’їзди до будинку. Де вчилися і де бачили такі «євростандарти» луцькі проектувальники — залишається загадкою. А щоб побачити справжні євростандарти — далеко їздити не треба.
Особисто мене вразив ще один нюанс: один із головних проектувальників міста заявив у телефонній розмові: «У пісочницях і дворах ростуть лише наркомани і повії! Діти мають сидіти з батьками вдома». Якщо такої філософії дотримується і міська влада — не важко уявити, на що перетвориться невдовзі «європейський Луцьк».