Прокрустове крісло

11 квітня Президент України Віктор Ющенко своїм указом звільнив Віктора Скопенка з посади ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ющенко призначив виконувачем обов’язків ректора Володимира Литвина і доручив уряду оголосити конкурс та провести вибори ректора університету. Віктор Скопенко образився і заявив, що збирається у суді відстоювати своє право керувати університетом... 23–й рік поспіль. Утім позивач не може не знати, що вже рік триває судовий процес із протилежно поставленим питанням — щодо незаконності перебування Скопенка на ректорській посаді. Сьогодні в Печерському районному суді відбудеться чергове його засідання, на якому, нарешті, судді мають оприлюднити своє рішення. Процес розпочатий за позовом випускника історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Сергія Пархоменка. Активіст правозахисного руху твердить, що дипломи КНУ ім. Шевченка недійсні, бо підписані незаконним керівником ВНЗ.

Суд у квадраті

Річ у тім, що 16 січня 2007 року уряд Януковича, ігноруючи українське законодавство, Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка і волю колективу цього ВНЗ, самочинно призначив на ректорську посаду 72–річного Віктора Скопенка. Того дня уряд прийняв постанову № 35 з туманним «завданням»: «Погодитися з рішенням конференції трудового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка та установити, що зазначений університет підпорядковується Кабінетові Міністрів України. У зв’язку з цим підтвердити повноваження Скопенка Віктора Васильовича як ректора Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка та доручити віце–прем’єр–міністрові України Табачнику Дмит­ру Володимировичу підпи­сати з ним контракт». КНУ і до того підпорядковувався Міністерству освіти, тобто Кабміну. Президент лише затверджував ректора, якого обирав трудовий колектив. Тепер же ректора мав затверджувати Прем’єр–міністр. Утім це нововведення так і не вдалося представити законним.

Конференція трудового колективу — це не змогли приховати — відбулася на кілька годин пізніше засідання уряду, на якому «схвалили» її рішення. До того ж, згідно з даними урядового інтернет–сайту, 16 січня «Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченка» не виносилося на порядок денний. Отже, і рішення, і схвалення були сфальсифіковані. А новий статут, який поспіхом написали, аби надати оборудці хоч якогось вигляду законності, ще й досі не зареєстрований у місцевому органі влади — тобто нелегітимний. Законне призначення на посаду ректора мало б відбутися на підставі конкурсу і виборів.

Вибори для всіх

Як пояснили юристи, тепер, після втручання Президента, на місце ректора може претендувати кожен із тих, хто відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим Законом «Про вищу освіту». Це — 10 років педагогічно–наукового стажу, володіння українською мовою, статус професора, ступінь доктора наук. Віктор Скопенко також може забути про свій вік і взяти участь у виборах. Утім 72–річний колишній ректор не звичний до виборів. Як свідчать викладачі–правники, виборів ректора в КНУ не було принаймні з 1991 року. 12 січня 2000 року Леонід Кучма своїм Указом «призначив» Скопенка на посаду ректора, без конкурсу і виборів. 17 січня 2002 року Верховна Рада прийняла Закон «Про вищу освіту», де розписувалося, яким чином мають відбуватися вибори керівників усіх (включно з національними) ВНЗ України. Однак КНУ стоїчно тримався на позиції «незалежного від законодавства».

Крісло ректора

Заступник директора Де­партаменту роботи з кадрами вищої школи та державної служби Олег Олійник повідомив «УМ», що готуватися до виборів ректора КНУ ще не почали. Бо з Кабінету Міністрів ще не дійшов офіційний лист із відповідним розпорядженням Кабміну. Викладачі Національного університе­ту ім. Шевченка, схоже, ще не визначилися, кого хотіли б висунути до конкурсу й виборів на посаду ректора. А з–поза меж КНУ лунають чутки: Литвин!

Довкола особи теперішнього виконувача ректорських обов’язків — історика й народного депутата, лідера парламентської фракції Володимира Литвина, який доти очолював Наглядову раду «універу» — багато пересудів. Мовляв, і плагіатом займався, і академіком став незаконно. Та й статус народного депутата не дозволяє поєднувати законотворчу діяльність у парламенті й керування університетом. Про це суспільству нагадав Блок Юлії Тимошенко: Валерій Камчатний, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР заявив, що лідер парламентської фракції має скласти депутатські повноваження або ж відмовитися від посади виконувача обов’язків ректора.

Сам Литвин у коментарях пресі уникає відповіді на питання, яку з посад він обере — ректора чи керівника фракції свого імені у Верховній Раді. Втім з коментаря, який він дав «УМ» минулого тижня, випливає, що Володимир Михайлович схиляється на користь посади ректора. На питання, чи ви будете балотуватися на посаду ректора, він сказав: «Для того щоб виборчий процес (у КНУ. — Ред.) був справді прозорим, очевидно, доведеться чимось жертвувати. І довести, що ти хочеш добра колективу. Думаю, я це зроблю і ще не один раз здивую людей, які хочуть підігнати всіх під своє світосприйняття.

— Тим, що робилося в університеті досі, обурювалися всі. Але правду у вічі сказати боялися. Університет останнім часом живе зведенням рахунків, розтрачуючи свій інтелектуальний потенціал. Хіба це нормально, що коли не подобається одна людина, то заради її звільнення ліквідовується цілий підрозділ! Або коли заднім числом підписується наказ про призначення близького родича проректором із наукової роботи, якому одразу виписується надбавка 50 відсотків за інтенсивність роботи, — обурюється Литвин. — Тому я хочу, щоб колектив якомога швидше обрав собі достойного ректора. Це єдиний вихід для порятунку Шевченківського університету. Зрозуміло, що там зійшлося дуже багато інтересів, у тому числі й політичних, тому все це буде непросто».

Земля і люди

Коли глава держави усунув Віктора Скопенка від ректорства, то пояснив, що зробив це через інтриги в університеті, які заважають освітньому закладу стати духовним й інтелектуальним центром незалежної України. Утім, окрім інтриг, «універ» може похвалитися і реальним криміналом. «УМ» уже писала про результати перевірки КНУ Контрольно–ревізійним управлінням України наприкінці 2006 року. В ході планової ревізії фінансово–господарської діяльності університету за період 2004—2006 років з’ясувалося, що, незважаючи на брак місць у гуртожитках, «універ» більше третини своїх земель (а саме — ділянку в 36,77 га) передав для комерційної забудови. Причому на цій операції керівництво ВНЗ зуміло «загубити» близько 59 мільйонів доларів. Ревізія виявила ще багато цікавого. Низка фірм ремонтувала приміщення ВНЗ без проведення тендерів. КНУ «економив» на студентських стипендіях і зарплаті викладачів. КРУ встановило, що така економія у 2005 році становила майже 7 мільйонів гривень. З акта КРУ дізнаємося, що 13 січня 2006 року університет за рахунок коштів зі спеціального фонду (там, де зекономлено на зарплаті) придбав у ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» авто Nissan Murano 3.5 вартістю 312,6 тисячі гривень — для ректора.

Узагалі Віктор Скопенко, який очолював Університет імені Шевченка упродовж 23 років, багато зробив для провідного ВНЗ. Особливо за останнє десятиліття. Такої блискучої мармурової підлоги, як у Червоному корпусі столичного КНУ, не знають університети Європи й Америки. Оті дивні, ніби з іншої планети, закордонні університети (в яких працюють і витіснені з України кращі вчені) не відають і про особливості фінансування нашого головного «універу». Їм було б важко збагнути, як можна виділити на організацію урочистостей до 175–річчя освітнього закладу 300 мільйонів гривень, а на фундаментальні наукові дослідження в його стінах — усього три мільйони. І навіщо чималий шмат землі, наданий понад 20 років тому для нових навчальних корпусів, лабораторій, майстерень і гуртожитків «храму науки», його «верховний жрець» віддав під комерційну забудову, поставивши хрест на розвитку колись славетного навчального закладу.

Механізм любові

Викладачі «універу» по–синівськи шанували старого ректора. «Скопенка люблять, бо він завжди дбав про викладачів, — розповів «УМ» один із доцентів КНУ. — Зарплати у нас вдвічі вищі, ніж в інших державних ВНЗ. У нас менші навантаження. Якщо викладач напише підручник чи посібник — його надрукують. Хто хоче з викладачів — їде відпочивати у Крим, де в нас база». Маленькі життєві радощі. Якщо не брати до уваги те, що в усіх національних ВНЗ зарплата вища і що відпочинок для викладача — річ звичайна, а не особливе благо з подачі ректора. Київський національний університет імені Шевченка, найбільший ВНЗ України, за інерцією, має добру славу. Тому в рейтингу найкращих освітніх закладів посідає звичні перші сходинки. Корумпованість КНУ, за багатьма свідченнями, дещо менша, ніж інших вищих навчальних закладів нашої дер­жави. Утім Віктор Скопенко, голова Ради ректорів ВНЗ України жодного разу не закликав своїх колег очистити свої дітища від хабарництва, хоча перед виборами звертався до них із вимогою підтримати то блок «За ЄдУ», то Віктора Януковича.

«У 1990–ті роки в нас був занепад, викладачі тікали, в туалетах університету стояв запах коноплі і бомжі ночували на сходах Червоного корпусу, — згадує один із викладачів. — То Скопенко пішов до мера Києва Олександра Омельченка і просив грошей на університет. Омельченко нібито грошей не дав, але чимось допоміг». Кажуть, що сьогодні в університеті атмосфера брежнєвської епохи: «Всьо для блага народа». Викладачі знають, що землю на «Виставці» (колишній ВДНГ) продано, що в університетському тренажерному залі біля Червоного корпусу з боку вулиці Тарасівської, де студенти і співробітники колись полюбляли грати в теніс, — тепер казино «Маріо». Але з тихою любов’ю кажуть про свого керманича: «Поклав собі в кишеню, але й про нас не забував». Утім, розповідаючи «УМ» про особу Скопенка (і негативне, і, на їхню думку, позитивне), викладачі, як один, просили не називати їхніх прізвищ.