Нині серед українських боксерів налічується аж шість чемпіонів світу за різними версіями. Але до минулої суботи ніхто із них не проводив титульного двобою на рідній землі. Аж нарешті захищати пояс тимчасового чемпіону світу за версією WBA в напівсередній вазі (до 66,68 кг) зібрався Юрій Нужненко. Вечір боксу відбувся в столичному Палаці спорту.
В українському спорті нерідко саме дами, а не чоловіки, виконують роль «сильної» статі, яка приносить країні медалі й славу. Подібна тенденція сформувалася й у важкій атлетиці — такому, здавалося б, зовсім не жіночому виді спорту.
Посередня гра української команди в контрольних матчах викликала побоювання за виступ на чемпіонаті світу в першому дивізіоні ще напередодні візиту «синьо–жовтих» до Японії. Три нічиї в зустрічах із далеко не найсильнішими суперниками, а головне — не надто привабливі й вражаючі дії українців у спарингах залишали місце лише для сподівань, що на вирішальні битви наші хлопці зуміють–таки мобілізуватися. Проте гру належного рівня підопічні громадянина Росії Володимира Голубовича не показали і в Саппоро. Якщо збірній України ще вистачило сил і класу, аби впоратися з аутсайдерами, то в останні два дні першості команда виглядала блідою тінню самої себе зразка попередніх років. Із неймовірними труднощами українці в п’ятницю по булітах здолали японців. А в суботу на них чекав провал у двобої з угорцями.
Дивно, але якщо регулярна першість у чоловічій суперлізі була вельми інтригуючою і найбільш непередбачуваною за останній час, то ігри «на виліт» наразі проходять під диктовку фаворитів. Після двох ігрових днів чвертьфінальної стадії «плей–оф» усі команди, що посіли вищі місця в турнірній таблиці за підсумками регулярного чемпіонату, мають в активі по дві перемоги, здобуті на своєму майданчику. Відтак пари переїздять до міст слабших суперників, і кожен наступний поєдинок може стати останнім у кожному з протистоянь.
Усі матчі 26–го туру чемпіонату України починалися із хвилини мовчання в пам’ять про донецького тренера Віктора Носова, який минулого тижня пішов від нас на 68–му році життя. З ім’ям цього фахівця пов’язано чимало яскравих сторінок вітчизняного футболу, зокрема виграш «Шахтарем» Кубка СРСР.
А закінчилися деякі матчі звітного туру бійками.
У ці дні, коли виповнився рівно рік від дати виграшу Україною й Польщею тендеру щодо Євро–2012, раз по раз лунає думка, що право на проведення чемпіонату Європи 2012 року в нас можуть відібрати. Це вельми нагадує якусь дитячу страшилку. Трохи ближчі до реалій люди стверджують: аби втратити Євро–2012, нам треба ну ду–у–уже вже «постаратися». А ми — стараємося, ще й як! Якщо стартові тури весняної частини українського чемпіонату компрометували наш футбол гучними суддівськими скандалами, то останні три — кришать і крушать усе навколо валом фанатських побоїщ. До речі, після хвилі подібних безладів на стадіонах Італії ця країна й утратила майже гарантований тендер на Євро–2012, і члени УЄФА зробили вибір на користь України та Польщі.
