Поети +- кохання

      У театральній майстерні «Сузір'я» панує творчий пошук і створюються живі вистави. Тут намагаються тримати марку «відданих мистецтву». Засновник та головний натхненник усіх подій, які відбуваються на цьому театральному острівці, Олексій Кужельний вже давно, як той чарівник Смарагдового міста, знає всі таємниці та вміє з нічого створити диво, у яке всі повірять і будуть після цього довго згадувати... З будь-якої речі він може створити світ, у будь-якій речі його побачить. Олексій Кужельний має талант нести в собі театр та створювати його навколо себе.

      У новому приміщенні «Сузір'я» театр починається вже з проникнення на територію будівництва. Реставрацію будинку, в якому розташована театральна майстерня, ще не завершено, тож глядачі проходять по сніговій підлозі в напівосвітленому коридорі, що нагадує лабіринт, у якому не вистачає хіба що нитки Аріадни, яка не дозволить заблукати. Але і без міфологічної нитки цей довгий холодний коридор обов'язково виведе до справжнього мистецтва.

      Прем'єра «Цвєтаєва +- Пастернак» — вистава, що йде в новому приміщенні Театру-салону-модерн «Сузір'я». П'єсу за віршами та листами великих поетів Срібного століття Марини Цвєтаєвої і Бориса Пастернака написала молода київська поетеса, драматург, перекладач Євгенія Чуприна, авторка відомого «Роману з Пельменем» та збірки віршів «Твори». Виконавці — Світлана Штанько та Вадим Полікарпов.

      Світлана Штанько — Цвєтаєва — круглолиця, мов та гарна, гостинна лялька на самоварі, що зазиває всіх пити свій смачний духмяний чай. Вадим Полікарпов — Пастернак — молодий чоловік із допитливими, захопленими очима ... Але абсолютна зовнішня несхожість виконавців та реальних героїв не головне, автори вистави і не намагалися досягнути портретної схожості з всесвітньо відомими поетами... Головне — внутрішні почуття та пристрасті, які переживали поети в житті, складність внутрішнього світу кожного, гострі, пульсуючі взаємини, які не могли не вплинути на їхні твори... У певні моменти спектаклю виникало відчуття, що перед тобою вже душі поетів, які й на небесах не змогли розлучитися і знову, знову переживають трагедію і радість свого кохання... Якими можуть бути взаємини жінки-поета та чоловіка-поета, котрі болісно гостро і тонко відчувають оточення, час, життя? Яким може бути їхнє кохання в листах, таке пристрасне, нестерпне і гостре, що випадковий необережний рух може, ні, не знищити — поранити та приректи, довести навіть до смерті. У цьому плюс-мiнус — сила взаємного тяжіння та відштовхування. Ці плюси-мiнуси, мов різні електричні полюси, вони символізують недомовленість та згоду. Марина Цвєтаєва написала в листі Пастернаку: «Ми не змогли б із тобою жити не тому, що я тебе не розумію, а тому, що я тебе розумію...»

      Розвиток взаємин між героями побудований режисером через мізансцени, роботу з предметами, акцентах у тексті. Всі разом вони розкривають складнощі стосунків, як ті кілька зустрічей, які змінили, перевернули життя поетів, єднали воєдино і роз'єднували на довгі роки... Але кожного разу і Цвєтаєва, і Пастернак повертаються у затишні рятувальні нірки — вони ж вікна на вулицю, в повсякденне життя зi  своїми сім'ями, буднями, злиднями, дітьми і зошитами, щоб зрозуміти цей світ і подолати протиріччя, розібравшись у собі.

      Зала підвального приміщення «Сузір'я» у порівнянні з іншими київськими театральними майданчиками унікальна. У невеличкiй кімнаті завдяки вмінню максимально використати простір, навіть розсунути стіни, виникає ілюзія паралельного світу, як у Аліси в Задзеркаллі. Це не метафора навіть, бо такий ефект дають дзеркала, завдяки яким дія розгортається не в площинному вимірі, має не тільки горизонталь та вертикаль. У виставі змішуються реальність й ірреальність. Існує світ, який живе паралельним, дзеркальним життям. Одне з дзеркал розміщене на стелі як віддзеркалення Небесного шляху. У фіналі вистави Він і Вона, Цвєтаєва і Пастернак, мов на небесній гойдалці, лишаються назавжди удвох. Це ніби знак Терезів, на яких урівноважено дві геніальні особистості, два з'єднаних серця, переплетено дві розлучені, але нероз'ємні душі.

      ...І в цьому романі в листах був класичний любовний трикутник, третій — теж Поет, Рільке. Німецькому поетові Райнеру Марії Рільке Цвєтаєва писала: «Любий, я хотіла би надіслати тобі все сонце, прибити його до неба, яке над тобою...» І хоча Марина й називала Пастернака «кріпосним Музи», вона неодноразово говорила йому у листах: «...З віршами, як із коханням, поки воно тебе не кине...» Саме злети і падіння, єднання та розлад у почуттях поетів відчуваються під час перегляду вистави. Взаємини Цвєтаєвої та Рільке, які так і не зустрілися в реальному житті, висвітлюються лише через невеличкий томик його творів. Світлана Штанько — Цвєтаєва тримає цю книгу як запоруку її відданого, але недосяжного кохання...

      Костюми художниці Надії Кудрявцевої є справжнім витвором мистецтва та ілюстрацією того, як зі звичайних речей можна створити живий світ, що розкриває таємниці внутрішнього. Мішковина в обробці мережива та кольорових клаптиків — як уміння поета бавитись словами та вдихати у них життя.

      ...Можливо, у виставі є дещиця сентиментальності, мелодраматичності, наївності... Ці речі вже забуті у нашому прагматичному світі. І як писав один із поетів: «Не потому ли так спешат из театра люди, что вид занавеса после обилия прошедшей перед их глазами жизни невыносим для них?». А до цього на кону було життя, яке захоплювало та підкоряло, вдихало віру, надію, любов. Порятунок від реальності — лише близька людина або подібна вистава...

Любов СУБОТІНА.