«Танець — це кохання, яке завершується, щойно фігуристи залишають лід»

Відколи бронзові призери Білої Олімпіади–2006 Олена Грушина й Руслан Гончаров завершили спортивну кар’єру, українські вболівальники фігурного катання недовго були чужими на святах чемпіонатів та Кубків світу з танців на льоду. Наприкінці листопада минулого року про себе заявили Анна Задорожнюк та Сергій Вербило, які здобули свій перший серйозний трофей — бронзові медалі Гран–прі Росії, етапу Кубка світу ISU. Вони — так само одесити, як і Грушина та Гончаров. І тренує Аню й Сергія той самий наставник, що й Олену та Руслана, — відомий російський хореограф Микола Морозов. Зрештою, як і їхні титуловані земляки, Задорожнюк і Вербило живуть та тренуються в Америці. То, може, й більші перемоги прийдуть? Адже наразі на світових та континентальних першостях позиції наших провідних танцюристів — у другій десятці.

«Українську душу не віддамо нікому. Навіть Нострадамусу»

— Український гопак у вашому виконанні на етапі Кубка світу здобув найвищі оцінки...

Сергій: — Вирішальну роль у нашому сходженні на п’єдестал зіграли помилки суперників. Але й ми виступили вдало. Коли стало відомо, що на цих змаганнях в оригінальній програмі потрібно представляти танці народів світу, ми не сумнівалися у тому, який вибір зробити. Гопак — це те, чого вимагає душа, тому продемонструвати істинний характер цього танцю нескладно. До нас на консультацію приходили німецькі, російські, канадські пари, котрі також танцюють гопак. Специфічні рухи гопака ми вивчали під керівництвом викладача Університету культури, який спеціалізується на українських народних танцях. Але не це головне: у суперників і рухи, здавалося б, ті самі, однак їм відверто бракує української душі.

— Як у Америці вам вдається зберегти українську душу?

С: — Для мене США — не домівка, а місце роботи. Моя Батьківщина — Україна, тому свою українську душу я нікому не віддам.

— Довільна програма у вас — «Нострадамус»...

Анна: — «Нострадамус» — це ідея Миколи Морозова. Він виніс на наш суд ще кілька композицій — латиноамериканський танець та класичні композиції Вівальді, «Тоска» Пучіні, однак було видно, що йому до вподоби саме «Нострадамус», і ми не заперечували. У цій постановці Сергій виконує роль вченого та мага Нострадамуса...

С: — ...а Аня — моя муза, котра надихає. Комета, політ якої впливає на долю людства. Взагалі, це дуже складний для сприйняття танець. До речі, перед тим, як почати роботу над цією програмою, ми вивчали біографію Нострадамуса, читали деякі його пророцтва...

— А ви вірите у пророцтва?

А: — Іноді я читаю гороскопи, але в пророцтва не вірю. Можливо, в тому, що заповів Нострадамус, і є краплина сенсу, однак я намагаюся не думати про це. Навіть гороскопи я читаю вже після того, як мине термін їх «придатності» (усміхається).

С: — Я також не вірю у фатум. Переконаний, що своє життя ми будуємо самі.

А: — Так, і я навіть прикмет намагаюся не брати в голову. Мені, скажімо, на відміну від більшості фігуристів, байдуже, в якій послідовності зав’язувати шнурки на ковзанах. Єдине, у що я вірю, — це чорний кіт та порожні відра: кілька разів пересвідчувалася у дієвості цих народних прикмет.

С: — А я, хоч і не вірю в прикмети, деякі речі роблю мимовільно: вдягаючи ковзани, починаю з лівого (посміхається).

«У скромного генія Морозова часу вистачає не на всіх»

— Як ви потрапили на роботу та тренування до США?

А: — Микола Морозов запропонував співпрацю, а від таких щедрих пропозицій відмовлятися не можна. Спочатку Миколі в роботі з нами допомагала Олена Грушина, а тепер Галіт Хайт. Я просто у захваті від співпраці з Оленою та Галею! Вони — молоді й відповідальні тренери, у них багато енергії, натхнення та прагнення зробити все якнайкраще. Прийшовши на тренування без настрою і побачивши блиск в очах Олени чи Галі, сам запалюєшся цим настроєм та творчим процесом.

Грушина — мій ідеал фігуристки: вона надзвичайно технічна, у неї чудова хореографія, і просто вона хороша людина. І хоча я не намагаюся копіювати її у всьому, все ж придивляюся до манери виконання деяких елементів, прагну навчитися найкращого. А Морозов — просто геній. Такий він на льоду, а в повсякденному житті — звичайна людина, щира й відверта, до того ж із тонким почуттям гумору.

С: — А ось у мене ніколи в житті не було кумира. Мені подобалися певні якості лідерів колишніх років, однак у жодного з них не було повного «джентльменського набору» необхідних позитивів. Хоча, якщо говорити про орієнтири, то найбільше мені імпонували Грищук/Платов та Крістофер/Дін — своєю поведінкою на льоду, благородною зовнішністю тощо.

— У Морозова багато учнів, а доба — не гумова. Чи не ревнуєте, коли він іншим приділяє більше часу? Кажуть, ваш дует серед його підопічних — не на першому місці, і це дається взнаки...

А: — Ми без пильного ока не залишаємось. Якщо Микола сам не встигає попрацювати з нами, він доручає нас комусь із помічників. А команда в Морозова — всі професіонали високого класу, тож скаржитися нам гріх.

С: — Працювати з Морозовим приємно й корисно. Так, він страшенно зайнята людина, тому Миколі не завжди вдається приділити достатньо уваги всім своїм учням. Звичайно, хотілося б ще більше часу тренуватися з Морозовим особисто. Однак і того часу, що він нам приділяє, достатньо, аби одержати нові знання.

— Як вам узагалі живеться в Штатах?

А: — Ми наймаємо помешкання неподалік від ковзанки. У тому будинку майже в усіх квартирах живуть фігуристи. Нашими сусідами є Таня Волосожар та Станіслав Морозов, грузинка Єлена Гедеванішвілі й багато інших. Зазвичай ми ходимо пішки — за 15 хвилин встигаємо. Іноді маємо авто — нам його залишає Микола Морозов, коли їде працювати до Японії чи Росії.

Тренуємось ми двічі на тиждень. На льоду проводимо не більш як півтори години. Довше там важко витримати через неймовірний холод. Навіть узимку на вулиці тепліше, ніж на ковзанці. Ми виходимо на тренування в шапках і теплих светрах, лише після інтенсивної розминки роздягаємося. Чому так холодно? Менеджер ковзанки чомусь не хоче ввімкнути опалення. Крім льоду, велику роботу виконуємо в залі — це танці та загальна фізична підготовка.

— Чи подобається вам американський стиль життя?

А: — Мені страшенно не подобається лицемірство американців: вони посміхаються тобі в обличчя, а за спиною говорять таке!.. Там кожен сам за себе. Попри все, там простіше та комфортніше працювати. Організація та умови праці там непорівнянні з українськими.

С: — У нас різні менталітети, тому мені важко зрозуміти американців. 85 відсотків мешканців США — безхарактерні люди, котрі звикли плисти за течією, вони байдужі до того, що для нас є надзвичайно важливим. Тому я дуже сумую за Україною і своє життя після завершення спортивної кар’єри бачу лише в Східній Європі.

— У вільний час ви самі працюєте тренерами...

А: — В основному, ми працюємо зі старшими людьми — від 40 до 60 років, яким дуже подобаються танці на льоду. Допомагаємо цим бабусям із дідусями ставити програми, готуємо їх до виступів чи проходження спеціальних тестів. Це для них найбільше задоволення. Ви би бачили, які підтримки ці старенькі роблять! Щоправда, ми навчаємо їх безпечним елементам (посміхається).

С: — Окрім цього, вільний час ми проводимо як звичайні люди: танцюємо на дискотеках, відвідуємо нічні клуби, граємо у більярд, боулінг, гольф, баскетбол та футбол (два роки тому я зібрав футбольну команду і влітку щосуботи о десятій ранку організовую турніри). Але в підготовчий та змагальний періоди відмовляємося від будь–яких розваг, якщо є ризик травмуватися.

«Поза льодом ми лише друзі»

— На льоду фігуристам неодноразово доводиться зображати кохання. Якщо це робиш часто, існує небезпека закохатися по–справжньому. Багато які зі спортивних дуетів стали сім’ями...

А: — У мене такого ще не було. Танець — це хороша акторська гра, котра завершується, щойно фігуристи залишають лід. У нас із Сергієм дружні стосунки — ми спілкуємось і після тренувань, у всьому допомагаємо один одному, але не більше. При цьому я нормально ставлюся до того, що за таких обставин партнери закохуються й навіть одружуються. Яскравий приклад — Олена Грушина та Руслан Гончаров. Чи не розлучилися вони вже, як про це писали деякі газети? Принаймні недавно, коли я бачила Олену, ще не розлучилися (гучно сміється). Але таке життя не для мене: мені важко було б спілкуватися з однією й тією ж людиною 24 години на добу.

С: — Коли тобі добре вдається «постановка» кохання на льоду, акторська гра перестає бути грою. Якщо спортсмен входить у роль, ці почуття інакше як справжніми назвати неможливо. На льоду я по–справжньому кохаю Аню. Не відчуваючи кохання, неможливо якісно зобразити це почуття. Але після тренування чи змагального прокату я без проблем виходжу зі стану закоханості.

— Фігуристів з дитинства вчать посміхатися на льоду...

С: — Це неймовірно складно, хочу сказати. Коли ти фізично виснажений, «витягнути» з себе посмішку, яка б не нагадувала звіриний вишкір, дуже складно. Працювати над «голлівудською» посмішкою доводиться і тепер.

А поза ковзанкою я дуже люблю жартувати й підколювати друзів. Частенько на мій гострий язик натрапляє й Аня. Тоді, буває, вона ображається, хоча мала б звикнути (посміхається). Тому доводиться просити вибачення.

У школі ми проходили психологічний тест, і його результат показав, що — я закінчений оптиміст, який просто не вірить в те, що зло навіть теоретично може існувати.

— Кажуть, у фігурному катанні суперники іноді роблять один одному різні каверзи: ковзани об бетон затуплюють, сукні псують. У вас щось подібне траплялося?

А: — Кілька років тому було таке, що перед змаганням шнурки на ковзанах різали. Після того ми намагаємося постійно носити все екіпірування з собою.

Олена ЗАЙДОВА

Анна Задорожнюк Сергій Вербило

Народилася 25 вересня Народився 21 липня 1984 р. 1984 р. в Одесі. в Одесі.

Колишні партнери — Колишня партнерка —
Олександр Веселовський, Алла Бекназарова.

Олександр Кудрявцев. Неодружений.

Неодружена.

Обоє починали займатися фігурним катанням в Одесі, ще дітьми. Нині тренуються у США в Миколи Морозова та Галіт Хайт. Найкращий результат у кар’єрі — третє місце на Гран–прі Росії (етап Кубка світу; листопад 2007 р.). На чемпіонаті Європи–2008 посіли 11–те місце, на чемпіонаті світу — 18–те.