Картини, що належать Вічності

«Озеро» Європейської площі, яке колись називали Музеєм Леніна, а тепер Українським домом, 15 квітня відсвяткувало своє 15–річчя. З нагоди ювілею в одній з найбільших мистецьких арен Києва виставлено найповніше зібрання живопису Марії Приймаченко — сто п’ятдесят робіт із приватних колекцій відомих особистостей — Василя Вовкуна, Ігоря Воронова, Богдана Губського, Костянтина Бондарьова, Олега Пінчука, Едуарда Димшиця, Лідії Лихач.

У колишньому Музеї Леніна — найуспішніший антирадянський проект

Саме святкування круглої дати Українського дому відбулося у стилі класичного «дня варення». На гостей чекав великий торт, на якому «іменинника» покрили кольоровим кремом. Поважні гості вітали директора Українського дому Наталю Заболотну. Під музику оркестру з келихами вина походжали політики, бізнесмени, художники. На екранах показували документальний фільм про історію Українського дому. Екс–президент України Леонід Кравчук сказав, що від колишнього Музею Леніна в Українському домі вже нічого не залишилося. «Ось тут, на цьому майдані, було встановлено велику трибуну, стояли члени політбюро ЦК Компартії України. Цей музей відкривали до річниці народження Володимира Ілліча Леніна», — додає Леонід Кравчук. Актор Володимир Горянський прийшов на святкування разом із дружиною. «Я вперше тут був як у Музеї Леніна. Але це було настільки нецікаво та неактуально, що, як на мене, всі приходили подивитися на споруду, а не на музейні експонати», — каже Горянський. Телеведучий Юрій Горбунов теж пам’ятає фотографії і бюсти Леніна в Українському домі, але каже, що сьогоднішній варіант йому більше до вподоби. До відкриття виставки він уважно переглянув усі картини і в пам’яті занотував, яка з робіт із чийого зібрання. «У мене немає своєї колекції. Я ще не доріс до того моменту, щоб колекціонувати мистецтво», — пояснює Горбунов. Голова Ради НБУ Петро Порошенко каже, що теж не може похвалитися картинами Приймаченко у своїй колекції. Але для нього це не головне. Важливіше те, що проста жінка творила такі геніальні речі, і ми їх сьогодні можемо побачити в Українському домі. Найбільшу кількість картин на виставці представлено з приватної колекції скульптора Олега Пінчука. «Я дуже люблю і поважаю Марію Приймаченко. Вона ще не оцінена належно. Я давно як скульптор співпрацюю з Українським домом. Щоб достойно відзначити цей ювілей, вирішили зробити персональну виставку Марії Приймаченко. Наступного року святкуватимемо її сторіччя. Марія Приймаченко, безсумнівно, — велика українка. І для цього не треба робити ніяких опитувань. У мене багато картин народної художниці. Тут виставлено не всі роботи. Інакше б довелося назвати виставку «Марія Приймаченко з приватної колекції Олега Пінчука». Коли відкриватиметься музей приватних колекцій у «Мистецькому арсеналі», я їх подарую туди. Бо це не моя власність. Вони належать Вічності, українському народові», — каже Пінчук.

Художник Сергій Поярков погоджується з колегою. Каже, що Приймаченко — унікальна постать. «Її якось прогавили ці прокляті совєти, вони дозволили їй бути. А вона була, я так думаю, майже найуспішнішим антирадянським проектом, який вийшов із серця самого народу. Вона просто робила те, що їй подобалося, а воно було таке аполітичне, таке українське».

Її фантастичні звірі, кольорові квіти, народні сюжети і оригінальні підписи до них — класика українського наївного живопису. На виставці навіть одна картина з відомої серії про Чорнобиль. Чорне тло, на ньому дракон і лисиця, але не страшні, а усміхнені. Мистецтвознавці пояснюють — Приймаченко показує, що українці будь–яке горе переживають з усмішкою.

Ольга Левченко, директор Фонду Марії Приймаченко, вважає, що вона створила свій світ. І колись Приймаченко казала: «Я там і опинюсь, де живуть мої звірі і цвітуть мої квіти». Так воно і є. Дай Бог, Марія Приймаченко і зараз тут радіє з нами, що її роботи мають таку популярність».

З фондів — до людей

Від картин Марії Приймаченко гості не відходять. Натомість у великих залах Українського дому виставляється все, що зазвичай спочиває у фондових колекціях. На день народження вирішили всі ці скарби винести на світ Божий і показати глядачеві. А це — понад 70 тисяч експонатів. Є тут і японська гравюра ХІХ століття, і стародавні українські ікони, і класики вітчизняного живопису, скульптури та графіки. На першому поверсі між виставковими залами на стінах висять афіші подій, які проходили в Українському домі за 15 років, а також фотографії споруди різних часів.

На другому поверсі, розглядаючи картини, які нагадують радянський період, з піонерами і жінками, натрапила на художницю Віру Баринову–Кулебу. Кинувши оком по виставковій залі, зауважила, що на поверсі нас тільки двоє. Решта відвідувачів надали перевагу не так живопису Марії Приймаченко, як пафосній атмосфері святкування ювілею.

— Цієї картини «Перший урок» я вже 20 років не бачила. Колись намалювала її для виставки про мир. Мама мені казала, щоб я не малювала страшних речей, щоб людям не боліло від моїх картин. Просила малювати дітей і квіти. На цій роботі є моя доня. Зараз вона викладає образотворче мистецтво у Чикаго для дітей з діаспори. «Перший урок» тоді купило Міністерство культури і передало Музею Леніна. Заплатили добре. За ці гроші можна було купити «Жигулі». Гроші не пропали. Ми тоді почали будівництво дачі під Києвом, — розказує Віра Баринова–Кулеба. Минулого року художниця працювала у Китаї. Там готувала дітей для вступу в нашу Академію мистецтв. Каже, що за тими часами не сумує, але рада була побачити картини своїх учителів і колег, з деякими зустрітися і поділитися останніми новинами.

Виставка в Українському домі триватиме до 20 квітня.