Захоплення мелодіями церковних дзвонів, як і чимало інших несподіваних інтересів, доля чомусь дарувала йому здебільшого після пережитих больових відчуттів. Пригадує, як у дев’ятирічному віці він лежав удома хворий і з нудьги взяв до рук журнал для радіолюбителів. А після обіду попросив старшого брата, коли той повернувся зі школи, купити чотири деталі. Так народився його перший детекторний приймач. У п’ятому класі він уже міг похвалитися власноруч складеним кишеньковим транзисторним радіоприймачем, що в шістдесяті роки минулого століття у середовищі підлітків було рівнозначно демонстрації нинішніх ультрасучасних мобільників. «А далі, — каже Роман Ткачук, — я вже не міг зупинитися — радіоконструювання стало справою всього життя. Хоча, закінчивши школу з золотою медаллю, хотів багато ким стати, зокрема й лікарем, як мій батько, та, зрештою, свідомо обрав фізмат».
Ідея створити фонотеку автентичних монастирських дзвонів, а згодом — й електронну дзвіницю, виникла в нього теж після «курсу» фізичних страждань, коли, переживши кілька міокардитів, виписався зі шпиталю: «Тоді треба було знову починати вірити в життя і зайнятися чимось особливим. Я пригадав історію зі дзвонами Теребовлянського монастиря, а потім почав їздити по святих місцях, записуючи мелодії у виконанні дзвонарів–віртуозів. І сам переконався, що вони сприяють швидшому одужанню».