Голодранці українського «Кувейту»

Чорним горем, а не «чорним золотом» називають нафту й газ на Чернігівщині. Адже розбиті дороги та розорені землі — це все, що отримує область від нафтовидобувної галузі.

Південь Чернігівської області — один із найбільших центрів нафтогазовидобувної галузі України. У п’яти районах області (Варвинському, Прилуцькому, Ічнянському, Борзнянському, Талалаївському) діє 225 свердловин. У 2007 році на Чернігівщині видобуто 504,4 тис. тонн нафти. Половину всієї нафти області дає Талалаївський район. Тож недаремно цей регіон прозвали «українським Кувейтом». Але, на відміну від Ближнього Сходу, мільйонерами мешканці вітчизняних нафтоносних територій так і не стали. Швидше, навпаки.

«Найзаможніші жебраки» Чернігівщини живуть поряд із нафтовими вишками. Люди буквально ходять по золоту, адже свердловина щодня дає державі мільйон гривень прибутку. Однак місцева громада від цього ні копійки не отримує. За 10 років промислів село Українське в Талалаївському районі позбулося єдиної дороги — її розбили колеса потужних вантажівок буровиків. В Українському понад 30 газових та нафтових свердловин, але роботу тут отримали лише восьмеро з 400 мешканців. Рейсовий автобус сюди більше не їздить, бо не може проїхати. Знак, що забороняє рух важкого транспорту, немов насмішка, стирчить над калюжами глибиною у півметра.

— Те, що зробили з нашим селом нафтовики, не можна описати. Просто жах якийсь, — каже Лариса Лисенко, сільський голова Українського. — Дороги, частина городів у людей просто знищені. Ви подивіться тільки — стоїть знак обмеження руху для вантажівок більше 6 тонн. Але ці шість тонн не дотримуються — це точно. Навіть 12 не дотримуються. Тому що тут ідуть трактори К700 із платформами, великовагові, на яких перевозять і бульдозери, і крани, перевозять вежі, обладнання — іде постійний потік транспорту. Вони виконують свою роботу, а ви, селяни, хочете — йдіть по цій дорозі, а хочете — не йдіть. А як нам тут жити?

Понад три роки селяни просили у ВАТ «Укрнафта» допомоги — півмільйона гривень на добудову школи. За два тижні до нового року їм із панського плеча кинули лише половину від необхідної суми й поспіхом зліпили будівлю. Туалет для дітлахів пообіцяли зробити іншим разом. Земля під кожну свердловину на Чернігівщині віддається в оренду на 25 років. Після того як викачають газ та нафту — і отримають мільйони чистого прибутку, селу дадуть аж 20 тисяч гривень на відновлення орних земель. Про ремонт доріг у законі не йдеться. За ним надра належать державі, а бруд від видобутку — місцевій громаді.

Але Чернігівська область вирішила відстояти свої інтереси. На останній сесії Чернігівської обласної ради більшість депутатів проголосувала проти виділення ВАТ «Укрнафта» в оренду земельної ділянки в Прилуцькому районі. Через те, що свої зобов’язання стосовно фінансування соціальної сфери нафтовидобувних районів області підприємство «Укрнафта» минулого року виконало не в повному обсязі.

— ВАТ «Укрнафта» вкотре подало прохання до обласної ради про виділення із земель резерву Велико–Дівицької сільської ради Прилуцького району земельної ділянки (близько 40 соток) в оренду на 25 років для облаштування свердловини, — пояснює заступник голови обласної ради Олег Обушний. — На сесії депутати облради виступили проти прийняття цього рішення у запропонованому варіанті, оскільки ВАТ «Укрнафта» не повністю виконало свої зобов’язання щодо фінансування «Програми соціально–економічного розвитку Чернігівської області на 2007 рік». За цією Програмою передбачалося виділення 5 млн. 520 тис. грн. на будівництво та реконструкцію об’єктів соціальної сфери. Але із затвердженої у договорі суми ВАТ «Укрнафта» перерахувало лише 2 млн. 920 тис. грн. Але справа не лише в грошах, справа у відповідальному ставленні до зобов’язань та системному підході стосовно розвитку інфраструктури населених пунктів. Потрібно на законодавчому рівні закріпити такі умови видобутку корисних копалин, від яких не страждали б наші люди. Населені пункти, де стоять нафтові свердловини, залишаються у вкрай занедбаному стані. Парадокс, але ті села, де цілодобово качають нафту, ще й досі здебільшого не газифіковані. І хоча лише одна нафтова свердловина дає мільйонні прибутки, однак місцева громада від цього майже нічого не отримує.

— Що саме ви пропонуєте? —запитали ми в пана Обушного.

— Проблема в тому, що в жодному законі не йдеться про те, що розвиток інфраструктури територіальних громад повинен здійснюватися за рахунок підприємства, яке користується природними багатствами. Згідно з нашим законодавством, надра належать державі. Ліцензії на розробку та видобування корисних копалин надає Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, а органи місцевого самоврядування на місцях не мають важелів впливу. Тож потрібно на рівні Верховної Ради України створити такі умови, щоб місцеві громади впливали на процес та умови видачі ліцензій, тоді будуть кошти і на ремонт доріг, шкіл, дитячих садків, ФАПів, інше.

— Марнотратне ставлення до природних ресурсів призводить до їх стрімкого вичерпання. На скільки років ще вистачить корисних копалин нашої області?

— Складно, але можна зробити припущення, що нафта і газ, які в області видобуваються з 1967 року, вичерпуються. Наприклад, у 70–х роках минулого століття на Чернігівщині видобувалося щорічно в середньому 7—8 мільйонів тонн нафти. А з 80–х років почалося поступове скорочення видобутку. Зараз в області щорічно видобувають приблизно 500—600 тисяч тонн нафти. З часом родовища корисних копалин вичерпуються, а села, в яких цілодобово качають нафту, нічого, крім скупої орендної плати за експлуатацію землі, не мають. Тому ми вимагаємо бережного ставлення до природних ресурсів, збереження довкілля, як гарантію здоров’я людей, та справедливого розподілу коштів за видобуті корисні копалини. n