Всі знайомі знали, що Аліна дуже любить свого батька. (Фото Михайла КОНОВАЛОВА.)
Після розлучення з дружиною одесит Олександр Матвійчук самотужки виховував доньку Аліну. Упродовж шести років дівчинкою опікувався тільки батько. Ірина — мама дитини — жила в цей час у своєї матері, цілими днями була на роботі й дуже рідко провідувала Аліну. За шість років Ірина, за її власними свідченнями в суді, витратила на доньку аж цілих... 150 доларів! Учителі Аліни бачили її маму тричі, тоді як батько щодня забирав малу зі школи. Назвати жінку гарною матір’ю не повертався язик ні в кого, хто знав цю родину. Але з якогось дива жінка вирішила відсудити доньку, коли тій виповнилося 8 років. Одеський суд всупереч бажанню дівчинки вирішив забрати малу в тата і передати на виховання мамі. Обурений батько шукає правди...
«Де ви бачили, щоб жінка про свою вагітність дізнавалася від чоловіка? А в нашому випадку саме так і було, — Олександр Матвійчук пригадує події дев’ятирічної давнини. — Три роки ми з Іриною жили у громадянському шлюбі. А коли зрозуміли, що в нас буде дитина, одружилися. Все було чудово, ми кохали одне одного. Але через два тижні я дізнався через знайомих лікарів, що дружина йде... на аборт! Я пішов до лікарні й не дав скоїти непоправне. Відтоді я і моя ще не народжена дитина стали для жінки лютими ворогами. В нашій сім’ї почалася холодна війна. Живіт ріс, а стосунки вмирали».
Після народження Аліни атмосфера в родині Матвійчуків не поліпшилася. Навпаки — скандал за скандалом... Згодом на судовому засіданні свідки підтвердять, що Ірина не готувала їсти, не мила посуд, не наводила лад у квартирі. У перший рік сімейного життя Ірина 32 рази складала речі та йшла до своєї матері, залишаючи дитя з чоловіком. За малою доглядали Олександр, його мама та теща. Щоправда, остання погодилася бути денною нянькою для власної онучки не за ясні очі, а за... 450 доларів на місяць. Ось тобі й рідна кров!
Коли Аліні виповнився рік, подружжя знайшло спільну мову й зібралося під одним дахом. Утім ідилія тривала недовго. Через 8 місяців Ірина переїхала до своєї матері й почала навідувати чоловіка та доньку декілька разів на місяць. Приходила здебільшого по гроші, іноді — за спілкуванням із малою. Оскільки Ірина майже без вихідних допізна працювала на ринку (продавала фарш, потім курячі стегенця), її візити були нечасті. «Італійські» стосунки закінчилися, коли народ зустрічав новий, 2004–й, рік. Після 12–ї ночі Олександр з Аліною та купою подарунків зайшли привітати Ірину зі святом. Сюрпризу не вийшло — гості застали жінку з молодим чоловіком, побажали коханцям щастя і поїхали додому...
Зрадниця намагалася зам’яти справу, приходила миритися (а заразом просила грошей), а коли зрозуміла, що Олександр хоче розлучитися, першою подала заяву до РАГСУ — щоб відсудити собі дитину. Через півроку тяганини по судах жінка звинуватила батька Аліни в тому, що він... викрав у неї малу. Коли саме — пригадати не могла, тож і дату «страшного злочину» змінювала тричі. Суддя, який розглядав справу, чомусь не взяв до уваги того факту, що після «викрадення» Олександр привозив дівчинку до матері й ні від кого не приховував місце перебування Аліни.
Суддю не збентежили й дивні слова свідків із боку Ірини. Одна жінка запевняла, що бачила, як дитина бігла від батька до матері й кричала: «Мама, я хочу жити з тобою». Свідок зазначила, що це було в 1999 році, вона чудово це пам’ятає. Дрібниця, але того року Аліна тільки з’явилася на світ. Як шестимісячне маля могло бігати і щось казати? Сама восьмирічна Аліна на суді сказала, що не любить матір і хоче залишитися з батьком. Утім такі деталі не здалися судові надто важливими. Рішення суду, який тривав більше двох років, починаючи з 2005–го, було таким — відібрати дитину в батька і віддати матері. Дівчинка мусила жити у трикімнатній квартирі, в якій уже мешкають четверо дорослих людей: Ірина, її мама та донька від першого шлюбу зі своїм співмешканцем... Апеляційний суд, до якого звернувся скривджений татусь, залишив це рішення без змін...
За день до остаточного рішення суду Олександр з Аліною поїхали до Донецька. Дівчинку влаштували в школу, де дитина швидко знайшла друзів. Місяць тому на телебаченні вийшов сюжет про батька з донькою, де Аліна сказала: «Якщо мене віддадуть мамі, я від неї втечу, до тата». Невдовзі після цього Аліна пішла до школи і не повернулася.
Дівчинку забрала зі школи мама — за допомогою міліції без відома і присутності тата дитини і без участі виконавчої служби суду. Аліна плакала і просила директора школи не віддавати її матері. Але дитину силоміць посадили в машину і повезли.
Живучи в батька, Аліна навчалась у гімназії, з нею займалися репетитори, тато водив доньку на різні гуртки. А що відбувається зараз? Дівчинка три тижні не ходить навіть до звичайної школи. Мама, яка звільнилася з роботи, три тижні водить дитину по кафе й атракціонах, намагаючись купити доньчину любов. Наскільки вдало — важко сказати. Адже за місяць дитина змінила три місця помешкання, не спілкується з друзями й батьком, і ніхто не знає, де зараз дівчинка і чи з нею все гаразд...
Кореспондент «УМ» вирішив навідатися до одеської квартири, де мала б зараз мешкати з мамою восьмирічна Аліна Матвійчук. Однак після кількох натисків кнопки дзвоника двері помешкання №53 по вулиці Лузанівській, 67 ніхто не відчинив. Чоловічий голос лиш поцікавився: «Кого вам треба?». А коли було названо імена матері та дочки, які мали б тут мешкати, з–за броньованих дверей глухо прозвучало: «Тут такі вже більше півроку не проживають!..»
А що думають сусіди про ситуацію, яка склалася у взаєминах між подружжям та дочкою? Пенсіонерка Марія Бєляєва з будинку №2 по вул. Ростовській, де протягом останніх трьох років мешкала дівчинка з батьком, у відповідь лише знизала плечима: «Живу, як бачите, двері у двері з цією сім’єю. Але ніяк не візьму до тями, чому раптом виникла судова тяганина. Впродовж років мати практично сюди не з’являлася, за весь час не більше двох–трьох разів цікавилася, як живе дочка. І раптом — не може без Аліни жити! Може, через бажання стягувати з батька аліменти, бо ж підросла і потребує фінансової підтримки старша дочка Ірини?»
Президент «Міжнародної ліги захисту прав громадян України» Едуард Багіров так оцінив ситуацію:
— Проблема полягає в ментальності наших суддів. Виносячи рішення, посадові особи відразу ставлять під сумнів здатність батька самостійно виховувати свою дитину. Чому? Виносячи рішення, судді керуються нормами закону і внутрішнім переконанням. А для кожного з нас мама — це святе. У нашому суспільстві прийнято вважати, що мама — це єдина людина, яка самотужки здатна допомогти дитині, а тато завжди відходить на десятий план. Тому суд часто вирішує залишити дитину матері, не враховуючи ні моральних якостей та матеріального стану жінки, ні бажання дитини залишитися з татом. Поки в нас зберігатиметься така ментальність, проблема Олександра буде не одиничною.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
