Як записати пам’ять
Про Голодомор широка громадськість дізнається переважно двома шляхами: з родинних розповідей та з газетних публікацій і телепрограм. Родинні перекази глибинні й зрозуміліші через близькість реальних очевидців — бабусі, прадіда, матері. А газетні публікації і документальні фільми розкривають широку загальнонаціональну картину геноциду, де кожен край може віднайти себе і водночас переконатися: такі ж методи були застосовані у 33–му до всіх українців у СРСР, від Поділля до Кубані.
Минулого тижня голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко вручила нагороди переможцям Другого конкурсу для журналістів на краще висвітлення тематики Голодомору 1932—1933 років. Цей конкурс відкрив столиці, які талановиті журналісти є в різних областях. Першу премію в номінації «Краща публікація в інтернет–виданні» отримала Ірина Магрицька, доцент Східноукраїнського університету імені Володимира Даля і голова луганської філії Асоціації дослідників Голодомору, автор багатьох публікацій про Голодомор у місцевій і столичній пресі та в наукових збірниках. Нещодавно вона видала перший том книги «Врятована пам’ять. Голодомор 1932—1933 років у Луганській області (свідчення очевидців)».