Романтика кохання і проза венерології

Якщо звернути увагу на зовнішню рекламу в Києві, то легко помітити, що в столиці є безліч клінік «сімейного», «жіночого», «чоловічого», «інтимного», «репродуктивного» здоров’я. Такі медичні заклади, як гриби після дощу, почали рости з середини 90х. Якраз тоді, коли в колишньому СРСР настала епоха сексуального розкріпачення, а в аптеках вперше почали продавати імпортні презервативи — замість сумнозвісного за своєю якістю радянського «гумового виробу № 2». Лікарі зазвичай кажуть, що збудники інфекційних захворювань не женуться за людиною — вона сама їх знаходить. А прискорює цей процес так званий «венеричний» ланцюг. Ідеться про те, що маючи з якоюсь людиною незахищений статевий контакт ви ніби автоматично «вступаєте в контакт» з усіма, з ким вона вже мала інтимні стосунки. Саме таким чином підчепили тяжку і невиліковну у ХІХ столітті хворобу — сифіліс — Оскар Уайльд і Фрідріх Ніцше.

«Венеричний» бум

10 років тому представники Європейського регіонального бюро ВООЗ (WHO/EURO) спільно з Об’єднаною Програмою ООН з ВІЛ/СНІДУ (UNAIDS) заявили про тривожні темпи зростання у Східній Європі захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). На думку експертів, до спалаху таких хвороб в колишньому СРСР призвела лібералізація сексуальних стосунків, ранній початок статевого життя юнаків та дівчат, часта зміна партнерів та недостатня інформованість молоді щодо тяжких наслідків «активного сексу». Проте якщо на Заході сексуальна революція, а з нею і «венеричний» бум, пройшла у 60х роках ХХ століття, то в Україні статеве розкріпачення припало на початок 90х. І саме в останні 10—20 років класичні венеричні захворювання поступилися так званим «захворюванням другого покоління» — хламідіозам, міко та уреаплазмозам, вірусним інфекціям тощо. Масове поширення згаданих діагнозів спонукало Комітет експертів ВООЗ із венеричних захворювань прийняти нову термінологію: тепер вся венерологія — це «захворювання, що передаються статевим шляхом». До 50х років лікарі знали лише про існування збудника сифілісу — блідої спірохети, відкритої лікарем Вассерманом, та гонококів, які лабораторно виявив інфекціоніст Нейсер. І лише в 70х роках було розпочато наукові дослідження так званих «малих» статевих інфекцій, методи лікування яких розробляються й удосконалюються й досі.

Лікування інфекцій — перспективний бізнес

«Раніше вважалося, що урогенітальні запалення спричиняють мікроорганізми, які живуть в організмі людини — стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, — розповідає керівник клініки сексології й андрології Інституту урології АМНУ професор Ігор Горпинченко. — Але в останні 10—15 років надзвичайного значення набули інфекції, які передаються статевим шляхом: хламідії, мікоплазми, трихомонади тощо. Вже давно встановлено, що хламідії спричиняють запальні захворювання сечостатевої системи, а також безпліддя в чоловіків та жінок. Підступність хламідійної інфекції в тому, що вона не має чітких проявів, тому після інфікування людина може багато місяців або навіть років носити в собі цю інфекцію. Запальний процес розвивається за своїми законами, але людина нічого не відчуває. А коли нарешті звертається до лікаря — може бути вже запізно, тому й лікування іноді виявляється неефективним».

До речі, лікування статевих інфекцій — з огляду на темпи поширення ЗПСШ в нашій державі — перетворилося на вельми перспективний бізнес. У київських медичних фірмах виявлення однієї інфекції коштує 40—50 гривень. Проте збудників, що передаються при статевих контактах, є чимало — понад 20. Тож якщо здати різні аналізи на всі нині відомі інфекції одночасно, то вийде зовсім не мікроскопічна сума. Ясна річ, що проходити таке всеохопне обстеження є не так уже й багато охочих. Як правило, пацієнти «перевіряються» на двітри найрозповсюдженіші інфекції. Проте і в цьому випадку лікування ЗПСШ — довготривале і дороге «задоволення». Так, у приватних київських клініках курс лікування «малих» венеричних захворювань разом із ліками коштує 23 тисячі гривень. Через місяць після завершення терапії пацієнт повторно йде здавати аналізи — перевірити ефективність лікування. Якщо якусь із інфекцій виявлено знову — все треба починати спочатку.

Інфекції «вислизають» від дії ліків

Лікарі визнають, що зазвичай пацієнти не виліковуються від ЗПСШ за один раз — така боротьба може тривати дуже довго. Адже самі статеві інфекції є вельми хитрими створіннями. Ці паразити живуть усередині клітин організму людини і часто «вислизають» як від дії ліків, так і від спроб імунної системи їх придушити. Професор Ігор Горпинченко зазначає, що така поширена інфекція як хламідії, вражає статеві клітини і клітини крові, які забезпечують імунітет. Коли людина, хвора на хламідіоз, приймає у великих дозах антибіотики, то препарат знищує не лише хламідії, але і власні — здатні до швидкого розмноження — клітини її організму, насамперед клітини крові і статеві клітини. Через це лікування запального процесу може бути безрезультатним. Лікарі застерігають, що такі інфекції, як хламідії, цитомегаловірус та вірус статевого герпесу можуть, окрім сечостатевої системи, уразити суглоби, шкіру, зір і навіть мозок.

Є ще один аспект, який ускладнює ефективність боротьби зі ЗПСШ у масштабах всієї України. Річ у тім, що спеціалізованих центрів для лікування захворювань, що передаються статевим шляхом (таких, як обласні центри з ВІЛ/СНІДу), в державі немає. Існує лише клініка сексології й андрології Інституту урології АМНУ в Києві та Інститут дерматології і венерології АМНУ в Харкові. В інших містах (не кажучи вже про села) процвітає «самодіяльна» терапія. Оскільки загальнонаціональних стандартів лікування ЗПСШ немає, то районні гінекологи та урологи «випробовують» на пацієнтах власні схеми лікування. А пацієнти часто й самостійно приймають антибіотики та антивірусні препарати — за рекомендацією друзів або просто прочитавши анотацію до упаковки пігулок.