Ар'є Вудку — юнака з Дніпропетровщини — арештували в середині 1970-х років у Рязані, де він навчався у вузі і поширював самвидав. З «великої зони» СРСР він потрапив до малої — радянського концтабору. Там він познайомився з багатьма українськими дисидентами — Іваном Сокульським, Євгеном Сверстюком, Миколою Горбалем. Завдяки своїй феноменальній пам'яті, він став живою скарбницею віршів ув'язнених, а виїхавши, відтворив і передав українській громаді десятки поезій — Євгена Сверстюка, Олекси Різниківа, Василя Стуса. Так побачив світ збірник «Поезія з-за колючих дротів». Згодом вірші Сверстюка та Стуса, перекладені ним на іврит, вийшли друком у серії «Шедеври східнослов'янської літератури в якісному перекладі». Вудка допомагав національному життю різних народів. Зокрема, опублікував у книзі «Московщина» звернення Бабура Аліхан Туре, де описано, як Російська імперія, а згодом СРСР знищували туркменський народ. Сьогодні Ар'є Вудка продовжує переконувати громадськість у тому, що червоний комуністичний режим слід відверто визнати злочинним, яким визнали рівнозначний йому коричневий нацистський режим на процесі в Нюрнберзі.