З моря — свобода

Про Сіландію (з офіційного сайту)

      Сіландія була заснована як суверенне князівство 1967 року в міжнародних водах за шість миль від східного узбережжя Великої Британії. Острів-фортеця, розташований усього за 65—100 миль від берегів Франції, Бельгії, Голландії та Німеччини. Офіційною мовою Сіландії є англійська, а офіційною валютою — сіландський долар, який прив'язаний до американського. Починаючи з 1969 року, запроваджені паспорти та марки Сіландії.

      Сіландія була заснована на тому принципі, що будь-яка група людей, не вдоволених жорстокістю законів та обмеженнями існуючих національних держав, може проголосити незалежність у будь-якому місці, яке не знаходиться під юрисдикцією іншої суверенної одиниці. Ми обрали фортецю «Раф Тауер», яка потрапила під юрисдикцію міжнародних вод. Завдяки цьому народилося національне гасло Сіландії E Mare Libertas, тобто «З моря — свобода». Принцом-сюзереном є Рой Сіландський, принцесою-сюзереном — Джоан Сіландська, а їхнім спадкоємцем — принц Майкл Сіландський. Прапором Сіландії є червоно-біло-чорний триколор. Червоний колір — символ королівської влади, білий — чистоти, чорний — піратський.

      25 вересня 1975 року була прийнята Конституція Князівства та встановлено власний прапор, герб і гімн, створено уряд і відповідні урядові структури. Сіландія стала конституційною монархією. Конституцію написав німецький правник Александер Ахенбах, який і став першим головою уряду Сіландії. Сіландія є унікальною країною, яка може запропонувати багато цікавого міжнародним комерційним структурам. Сіландія проголосила себе зоною вільної торгівлі, у неї немає митних зборів та обмежень на ігровий бізнес. Подробиці — на сайті www.sealandgov.org, додаткова інформацію в інтернеті за адресою: http://www.fruitsofthesea.demon.co.uk/sealand/.

Історія

      У роки Другої світової війни Велика Британія створила кілька військових баз, розташованих у морі. Їхнім завданням був захист британської території від німецьких авіарейдів. Ці форти на морських платформах мали достатньо військ і артилерії для того, щоб збивати німецькі літаки та снаряди на підступах до Лондона та інших британських міст. Однією з таких морських платформ, збудованих з бетонних та сталевих конструкцій, був королівський форт «Раф Тауер» розміром 40х140 метрів, який знаходився трохи північніше гирла Темзи. У роки війни тут постійно перебували приблизно 140 військовослужбовців, але у 1946 році Британське адміралтейство наказало всім залишити морську платформу, отож вона стала «безгоспною».

      Узимку 1966 року відставний майор британської армії Педді Рой Бейтс разом iз дружиною Джоан та сином Майклом самовільно захопили «Раф Тауер» і поселилися тут. У роки Другої світової війни Бейтс воював iз фашистами в Північній Африці, на Сицилії, в Італії, отримав кілька бойових поранень. Після війни був власником гуртовні м'яса та флотилії рибацьких човнів. 1965 року йому спало на думку почати зовсім інший бізнес — він заснував першу в Британії комерційну музичну піратську радіостанцію «Радіо Ессекс», яка за рік почала регулярне мовлення з покинутої нафтовидобувної платформи біля британського узбережжя. Радіостанція транслювала поп-музику 24 години на добу, а її програми можна було приймати майже на всій території королівства та значній частині Європи. А оскільки вона знаходилася у межах територіальних вод, то влада не забарилася з реакцією — штраф у 100 фунтів стерлінгів і наказ демонтувати передавач. Новорічної ночі 1 січня 1967 року Рой із сином Майклом попливли демонтувати радіостанцію. Після демонтажу апаратури вони вирішили, що шкода відмовлятися від нової справи, тому перевезли розібране на платформу «Раф Тауер». Після інтенсивних консультацій з провідними британськими юристами 2 вересня 1967 року ця сім'я встановила на ній свій прапор та проголосила створення нової країни — Князівства Сіландія. Радіостанція продовжувала працювати до кінця 60-х років, поки ця справа не набридла Бейтсу-старшому.

      Спочатку на платформі були лише старі проіржавілі приміщення, але з часом родина Бейтсів пофарбувала їх, завезла меблі та інші речі, які дозволяли жити в морі більш-менш комфортно. З часом почали прибувати нові мешканці, головним чином хіпі, які прагнули втекти від світу, шукачі пригод та авантюристи, безробітні й бомжі. Прибули також кілька правників та бізнесменів, які нюхом відчули, що тут можна робити гроші, не озираючись на закони. У середині 70-х років на Сіландії вже мешкали кількадесят осіб. Принц та прем'єр-міністр мали амбітні плани. Вони хотіли перетворити своє князівство на друге Монако, куди б багаті європейці приїздили програвати гроші в казино. Але план iз «другим Монако» провалився, бо принц та прем'єр розсварилися. Монарх вигнав німця-прем'єра з платформи. Той створив на континенті уряд Сіландії у вигнанні.

      1968 року британський ВМФ нарешті отямився та вирішив без зайвого розголосу виселити з платформи непроханих гостей. Але майор Бейтс устиг на той час добре озброїтися і відкрив із платформи вогонь по катеру берегової охорони. Катер розвернувся й поплив геть, а Бейтса заарештувала поліція, коли він висадився на берег за покупками. Суд, який відбувся 25 листопада 1968 року, завершився перемогою Бейтса, оскільки суддя проголосив, що його юрисдикція не поширюється за межі британської території. Таким чином було вперше у судовому порядку визнано, що Сіландія не є частиною Великої Британії, це стало де-факто визнанням її суверенітету.

Заколот

      На початку серпня 1978 року принца Роя та принцесу Джоан виманили з Сіландії до Австрії спокусливою бізнесовою пропозицією, а за їхньої відсутності було здійснено державний переворот. На платфому на транспортному гелікоптері висадилася група німців та голландців, які взяли в полон 26-річного Майкла Бейтса, вивезли до Голландії і висадили десь поблизу Роттердама. Рой Бейтс збирає своїх бойових товаришів часів Другої світової війни, наймає гелікоптер і фактично без бою повертає собі князівство, а заколотників бере в полон. Уряди Голландії та Німеччини робили заклики про звільнення своїх громадян та вимагали від Англії втрутитися і вирішити справу. Але британський уряд процитував згадане вище рішення британського суду як доказ, що він не має юрисдикції над територією Сіландії. Таким чином Лондон ще раз де-факто визнав суверенітет Сіландії. Німеччина змушена була відправити на Сіландію дипломата для переговорів про звільнення свого громадянина Гернота Путца. Але Рой тримав німця у полоні сім тижнів, бо той мав сіландський паспорт і був звинувачений у державній зраді. Оскільки війна обійшлася без людських жертв та крові, то бранця таки було звільнено.

Війна за територіальні води

      1 жовтня 1987 року Велика Британія розширила свої територіальні води з трьох до 12 морських миль, але принц Рой випередив британців і за день до цього також оголосив про розширення територіальних вод Сіландії до 12 миль, таким чином уникнувши входження свого князівства до складу Британії. Окрім того, міжнародне право забороняє включати до свого складу нові території шляхом розширення територіальних вод. Таким чином, британські територіальні води перетнулися з сіландськими. Принц Рой з цього приводу бундючно заявив, що він не висуватиме територіальних претензій до Британії й очікує, що Британія також не зазіхатиме на територію Сіландії. Британський слон і в цьому випадку поставився до сіландського комара, як до рівного партнера. З часом те, що спочатку видавалося курйозом чи правовим непорозумінням, почало знаходити визнання в очах окремих юристів та організацій. Провідні країни Європи змушені були визнати факт існування дивацької території. Точніше, закрити очі на факт існування цього «факту».

Паспорти

      Найприбутковішою справою посла та уряду Сіландії у вигнанні була афера з продажу сіландських паспортів. Відомо, що люди з нечистою совістю, нечистими справами та нечистими грошима намагаються про всяк випадок обзавестися колекцією паспортів екзотичних країн. Пам'ятаєте «панамського Пашу»? За перші 30 років існування Сіландії її паспорти встигли отримати трохи менше 300 осіб, але 1997 року стався справжній вибух «сіландської паспортизації» світу, головним чином за рахунок мешканців Гонконгу. Як відомо, того року Британія офіційно передала цю свою колонію Китаю. Тисячі мешканців Гонконзi ладні були платити шалені гроші за паспорт будь-якої країни, аби лише не стати громадянами комуністичного Китаю. Паспорти Сіландії продавалися в Гонконгу по тисячі доларів за штуку. А штук таких розійшлося не мало не багато — 150 тисяч. Неважко підрахувати, що шахраї заробили на цій афері не менше 150 млн. доларів! Іспанська поліція 2000 року заарештувала кількадесят осіб, причетних до справи з торгівлею паспортами Сіландії. Слідство встановило, що ними послуговувалися мафіозі з Балкан та Росії, а також Ендрю Кюненен, який убив славетного модельєра Джанні Версаче.

З моря гроші?

      «Монарша» родина Сіландії роками жила далеко не в королівських розкошах. Батько та син Бейтси більше заробляли бізнесом на суші, ніж напівлегальним бізнесом у морі. Великі гроші прийшли на платформу лише в останні роки. 1999 року сім'я уклала угоду про співпрацю з сумнівною інтернетівською фірмою HavenCo Limited, і відтоді ця «компанія» веде свою «діяльність» і в Сіландії. Кажучи простіше, морська платформа перетворилася на рай для інтернетівських анархістів, які стали недосяжними для руки закону. В Сіландії ніхто не цікавиться легальністю комп'ютерних програм, ніхто не обурюється з приводу порнографії в мережі. Відтак Сіландія перетворилася на першу в світі кібер-державу. Кожен може (за вступний внесок у розмірі шести тисяч фунтів стерлінгів та місячну абонентську плату в одну тисячу фунтів) зареєструвати на ній свій інтернет-домен, і уряд жодної країни світу не має права його заблокувати. Тобто з Сіландії можна поширювати світом будь-яку інформацію. Окрім моря негативу, в цьому є і певний позитив. Влада Сіландії безкоштовно відкрила інтернет-сторінку уряду Тібету у вигнанні — і великий Китай нічого не може подіяти. З Сіландії можуть поширювати свою інформацію люди, котрi борються з потужними світовими організаціями, наприклад антиглобалісти та «зелені», які розкривають екологічні злочини великих корпорацій.

Сіландія назавжди?

      Таке тривале існування Сіландії стало можливим завдяки міцним засадам британської демократії і судової системи. Не бракує також підтримки ЗМІ та лібералів, які важають Роя Бейтса таким собі сучасним втіленням Робіна Гуда чи Дон-Кіхота, що змагається з бюрократичними млинами буржуазії. Але не всі ставляться до Сіландії та її мешканців так прихильно. Після терористичних замахів у США 11 вересня 2001 року в окремих британських газетах з'явилися статті з заголовками на кшталт «Велика Британія під загрозою терористів», в яких знову згадали про міні-імперію Бейтса та його людей як небезпечних терористів, котрі захопили колишню британську військову базу всього за кілька миль від британського узбережжя. Згадали про рішення Федерального суду США від 1990 року, який визнав «незалежність» Сіландії повною нісенітницею.Частина британської преси писала, що сіландці є не лише інтернет-терористами, а й звичайними бандитами, а їхній ватажок Майкл Бейтс навіть і не думає переховуватися від правосуддя, хоча на початку 90-х років «Інтерпол» прикрив його дочірню фірму в Іспанії, оскільки вона вела переговори про нелегальне придбання танків та бойових літаків.

      Принцесса Джоан, яка свого часу здобула титул «Міс Англія», змарнувала на платформі під холодними та вологими вітрами Північного моря свою красу і молодість, а коли у 90-х роках ще й нажила ревматизм, то переселилася на сушу. Її чоловік перебрався до затишної домівки та дружини пару років тому, коли остаточно передав владу синові. 83-річний принц Рой та 75-річна принцеса Джоан тепер мешкають у теплій Іспанії, де придбали собі віллу в курортній місцевості Коста дель Сол. Та й 52-річний принц Майкл не обтяжує себе перебуванням у морі — він вирішує бізнесові питання на суші: раніше очолював риболовецьку компанію, а тепер займається інтернет-бізнесом. Правоохоронці колись та припинять існування князівства. Певне, це станеться тоді, коли нарешті урветься терпець від не зовсім законної діяльності його теперішніх мешканців.