Найпопулярніший білоруський ді-джей, ведучий найрейтинговішого білоруського «Альфа-радіо» Сергій Кузін, офіційно попрощався з армією своїх шанувальників і в перші дні січня переїхав із сім'єю в Київ. У другій половині лютого він з'явиться в київському ефірі, причому Кузін уточнив, що новий проект, який створюється за його участі, передбачає не тільки радіоефір.
Такий поворот кар'єри кумира радіоманів трактується однозначно: Кузін програв «війнушку» з державою. Слухачі ж бiлоруського «Альфа-радіо» здивовані — самобутня FM-ка за лічені тижні перетворилася на те, що в Мінську скептично називають «державною станцією».
У Білорусі немає FM-станцій білоруською мовою, проте минулої весни «Альфа» здійснила невеликий прорив, почавши кілька разів на день випускати в ефір новинні блоки білоруською. Крім того, новини від «Альфи» бралися зі стрічок недержавної інформаційної агенції «БелаПан», тоді як решта станцій надають перевагу повідомленням офіційної агенції «БелТА». Переворот на «Альфі» відбувся на законних підставах — після того, як один із недержавних фондів підтримки підприємців, який володіє контрольним пакетом акцій FM-станції, «раптом» передав його Міністерству інформації. Останнє прийняло рішення про зміну директорату «Альфи», після чого «радисти» опинились у становищі «маріонеток», змушених виконувати накази людей, які, за словами Сергія Кузіна, жодного дня не працювали в галузі радіо і всі свої новації проводили «від балди». Зокрема, було наказано змінити розклад виходу в ефір рекламних блоків, введено енну кількість нікому не потрібних посад, а щодо музичного ефіру, то було висловлено побажання наповнити його «на 80 відсотків білоруською музикою». Для Кузіна це стало одним із приводів змінити місце роботи, оскільки йшлося, звісно, не про «опозиційні» рок- і фольк-групи, а про «білоруську музику російською мовою», яку у великій кількості «виробляють» маловідомі й непрофесійні виконавці клубного рівня. «Розбавляти» ж їх рекомендують хітами славних вихідців із Білорусі — Борі Моїсеєва та Ігоря Корнелюка. В останні місяці минулого року Сергія Кузіна безпардонно «пішли» спочатку з ролі ведучого міжнародного телефестивалю «На перехрестях Європи», потiм він, знову не зі своєї волі, перестав бути співвласником одного з найкрутіших мінських клубів.
Київ як місце для еміграції Кузін вибирав «не пальцем у небо». Він запевняє, що українською говорить краще, ніж білоруською, після того, як свого часу прожив у Києві сім років і працював у системі «Інтерньюз-Україна». Хоча поки Кузін ще не може сказати точно, якою мовою він говоритиме в київському ефірі.
Тіна ПАЛИНСЬКА.
Мінськ.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
