Аня Сєдакова лiтає пiд стелею.
Анекдот для секс-меншин: хто тобі подобається з групи «Віа Гра»? — Валерій Меладзе. Як на мене, несмішно, але, з усього, продовження цієї підколки — не за горами. Костянтин Меладзе, до творчої протекції якого належить і брат Валера, і сексапільне тріо, зовсім не проти того, щоб альянс «Океану і трьох рік» тривав і процвітав на радість як самим артистам та їхнім фанам, так і організаторсько-продюсерському складу проекту. Днями на студії «Укртелефільм» відбулися зйомки кліпу Меладзе та «Віа Гри» на нову пісню «100 крокiв назад».
У режисери шедевру запросили відомого кліпмейкера та постановника мюзиклів Семена Горова. Дя цього йому та оператору Олексію Степанову знадобилося три знімальні дні, сто душ масовки та два з половиною кілометри плівки. Оскільки наші зірки — найсправжнісінькі, а не якісь там одноденки, декорації побудували відповідні. Червона килимова доріжка, приблизно така, якою крокують голлівудські зірки на «оскарівських» церемоніях, засліпляючи простих смертних своїми білозубими посмішками. Дівчатам пошили розкішні вечірні сукні з дорогого шовку та мережива ручної роботи. Ці сукні придумав Костянтин Меладзе, а втілила у життя стиліст Анжела Лисиця. Прикраси в кліпі блищатимуть справжні, вартістю 300 тисяч доларів — коштовності орендували для зйомок на пару днів. А Валерія Меладзе так і не вдалося переодягти з класичного костюма в щось інше. «Я на примірці навіть пожартував, що привіз із собою кілька костюмів однієї фірми, одного кольору і розміру: який почнемо міряти? — розповідав Валерій. — Мушу сказати, що класика — небезпечна річ. Якщо вже почав носити речі в такому стилі, то потім відмовитися надзвичайно важко. В повсякденному житті я, звичайно, ношу джинси, але на сцені, в кліпах найкраще почуваюся саме в костюмах».
Як відомо, раніше продюсери «Віа Гри» Дмитро Костюк та Костянтин Меладзе дуже ретельно слідкували за тим, щоб їхні підлеглі ніде не з'являлися занадто оголеними. Навіть «Плейбою», кажуть, відмовили, коли той запросив на обкладинку дівчат, але тільки з оголеними грудьми. Цього разу, схоже, вони вирішили поступитися своїми принципами — у кліпі є сцена, коли Аня Сєдакова, абсолютно роздягнута, стоїть під душем. Причому ніяких дублерш — Сєдакова перед камерою купалася сама (мистецтво ж, урешті-решт, вимагає жертв!), щоправда перед водними процедурами з павільйону всіх повиганяли...
Ротацiя кліпу — незабаром. До речі, тим, хто занадто активно переймається цнотою нашого екрана, хвилюватися не варто. Краса жіночого тіла та майстерність оператора й режисера — це таки мистецтво.
А взагалі-то пісня — про самотність, але її тримають у повному секреті до виходу кліпу і композиції в ефір. Ось так.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
