Кому присягали, пані Сюзанно?

«УМ» уже повідомляла минулого тижня, що постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду було поновлено на посаді судді Конституційного суду Сюзанну Станік. Ця пані рік тому запам’яталася країні низкою корупційних скандалів — перевірка СБУ виявила, що їй належить нерухомість у столиці та Криму приблизно на 12 мільйонів доларів. Суддею її призначав ще Президент Кучма, натомість Президент Ющенко звільнив Станік 1 травня 2007 року за порушення присяги. Ледь не рік вона оскаржувала це рішення в судах, доки не домоглася незрозумілого рішення ВСУ на свою користь, яке чимало правників вважають незаконним. Утім Президент виконав рішення Феміди й у середу поновив Сюзанну Станік на посаді судді КС, підписавши відповідний указ. Але вже наступного дня, учора, глава держави скасував указ Кучми 2004 року про призначення Станік суддею КС. Отже, Сюзанна має знову зняти престижну суддівську мантію.

Поновити не можна звільнити

Оскаржити рішення Верховного Суду було неможливо, воно було остаточним. Утім дивно, що Президент, призначаючи суддів КС за власною квотою, на думку Верховної Феміди, не може їх звільняти. Чимало правників обурювалося, бо цим рішенням ВСУ порушувало конституційну процедуру звільнення і призначення суддів КСУ. Вочевидь, у Верховному Суді не всі зазирають до Конституції. Деякі парламентарії навіть жартували: мовляв, так і Леоніда Кучму суд може поновити на посаді Президента.

Утім на Банковій не стали критикувати рішення Феміди, а вчинили значно простіше й у повній відповідності до забутого окремими суддями тексту Основного закону: спочатку Президент Віктор Ющенко поновлює пані Станік на посаді, керуючись част.5 статті 124 Конституції, а потім скасовує указ Президента про призначення цієї пані суддею КС від 25 березня 2004 року, який підписував Леонід Кучма. І знову ж таки — у відповідності до Конституції, бо, виявляється, Сюзанна Станік не складала присягу судді! За словами керівника служби з представництва у судах інтересів Президента Руслана Кирилюка, цей прикрий факт підтверджується наданими апаратом Верховної Ради документами.

Так, відповідно до протоколу № 72 пленарного засідання Верховної Ради від 22 квітня 2004 року та стенограми цього засідання, тодішній Президент Леонід Кучма не брав у ньому участі. Натомість Законом «Про Конституційний Суд України» перед­бачено, що суддя КС складає присягу на засіданні парламенту, яке проводиться за участю Президента, Прем’єра, Голови Верховного Суду, не пізніше як через місяць після призначення суддею КС.

«Із цього слідує, що обов’язковою умовою складання суддею Консти­туцій­ного Суду присяги судді є участь у пленарному засіданні Верховної Ради Президента, — наголошує Руслан Кирилюк. — Водночас відсутність Президента вказує на порушення процедури складання Станік присяги судді Конституційного Суду».

Оскільки пані Станік не склала присягу, значить, і не вступила на посаду судді КС у строки та в порядку, визначеному законодавством. Виходить, з 2004 по 2007 рік наша Сюзанна незаконно носила суддівську мантію, приймала нелегітимні рішення, голосувала... Відтак Президент Ющенко виправив ситуацію, скасувавши указ про призначення Станік у зв’язку з порушенням процедури вступу на посаду судді КСУ.

Сліди Медведчука

Неофіційно наша Сюзанна вважається протеже одіозного Медведчука. Саме Віктор Володимирович рік тому обіцяв «регіоналам» допомогу руками «своїх судів» з КС у визнанні указу Президента про розпуск ВР неконституційним. Не сталося. Нині почастішали чутки про тісну співпрацю нашого «героя» з командою Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко. Неофіційні джерела «УМ» стверджують, що Віктор Володимирович нібито обіцяв Юлії Володимирівні підтримку певних ініціатив у Конституційному Суді, і саме через це Верховний Суд (який очолює екс–«бютівець» Василь Онопенко) поновив у суддівському кріслі потрібну і Медведчуку, і Тимошенко Сюзанну.

Певною мірою це підтвердив «УМ» і політолог Вадим Карасьов, який бачить у цій «історії з Сюзанною» більше політики, ні ж права. «Поновлення Станік є політичним рішенням, бо зараз іде боротьба між двома топ–гравцями за ресурси, у тому числі й кадрові чи нормативні, — вважає Вадим Юрійович. — Очевидно, що саме команда Тимошенко проводила це рішення через Верховний Суд. Але тут є інтрига — простежуються сліди Медведчука. Помітні результати його роботи разом із Задорожнім, бо юридичні напрями — це їхнє. І вплив на окремих суддів ВСУ лишився. Не думаю, що пан Онопенко тут причетний, бо для нього важливо зберегти репутацію».

На думку пана Карасьова, реакція Президента теж зрозуміла, адже «він не буде просто сидіти й спостерігати, як перехоплюється ініціатива, до того ж сумнівна». Тим більше, що главі держави зрозумілі ризики від таких кадрових рішень Феміди.

ДО РЕЧІ

Президент Віктор Ющенко у листі до Прем’єра Юлії Тимошенко висловив очікування, що кадрові ініціативи уряду відповідатимуть букві і духу угоди про створення Демократичної коаліції. Ющенко зазначив, що під час його зустрічі з депутатами від НУНС було порушене питання щодо перебування на урядових посадах осіб, «чия репутація і ділові якості, виявлені в попередні роки, не відповідають принципам, на яких будувалася Демократична коаліція». Так, на посаді першого заступника міністра регіонального розвитку перебуває екс–заступник Медведчука в адміністрації Президента Кучми Олексій Іщенко, який «забезпечував» потрібний результат для Януковича на виборах 2004 року.

На посадах у центральних органах влади перебувають і такі наближені до Медведчука особи, як Тарас Козак (заступник голови Держмитслужби), Олександр Паршин (перший заступник голови Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів). Радником Прем’єра призначено Олександра Задорожнього, «який фактично нав’язував депутатам волю Медведчука, зокрема під час спроб провести так звану «політичну реформу» і забезпечити передачу влади в країні за сценарієм СДПУ(о)».