Боян Кркич: Я стану великим футболістом

04.04.2008

Гаврило СТЕПАНЯК

Боян Кркич — молодий, та ранній. (Фото Рейтер.)

«Коштовний камінь» і рекорди

«Це гравець, про якого нам треба дбати, бо він — коштовний камінь, який ми ще шліфуємо. З кожною грою він стає все кращим. Він — типовий представник нашого стилю і духу, він справжній «барселоніста».

Молодий талант Боян Кркич, про якого президент «Барселони» Жоан Лапорта сказав ці слова, заслужив на такий комплімент. У свої 17 років хлопець уже встиг здобути славу одного з найперспективніших молодих футболістів світу і здійснити свою, як він каже, найпершу мрію — грати в основному складі «Барси». У послужному списку юного центрфорварда є й кілька рекордів, щоправда, поки що переважно «вікових». Уперше вийшовши на поле в матчі проти «Осасуни» у вересні минулого року, Кркич перевершив досягнення Леонеля Мессі й став наймолодшим гравцем, який будь–коли брав участь в офіційних іграх чемпіонату Іспанії. А позавчора, забивши єдиний гол у першому чвертьфінальному поєдинку «Барселони» з гельзенкірхенським «Шальке», виявився другим за віком футболістом в історії, якому вдалося поцілити у ворота в матчах Суперліги. На той момент Боянові виповнилося 17 років і 217 днів. Рекордсменові, колишньому гравцеві «Олімпіакоса» Петеру Офорі–Куайє, який у 1997–му забив у ворота «Русенборга» (тоді греки ганебно програли — 5:1), було 17 років і 195 днів... Правда, сам Боян не засмучується, хоча раніше зізнавався, що хотів би побити рекорд Офорі–Куайє. «Але не думайте, що я тільки й думатиму про те, як забити гол раніше за нього, — попереджав іспанець. — На першому місці для мене — результат команди, тому з рекордом — це вже як поталанить».

Тільки б сербам не дістався...

Два місяці тому Боянові не поталанило ще з одним рекордом. Талановитий форвард мав вийти у складі збірної Іспанії в товариському матчі з Францією, але не склалося: буквально напередодні бідолаха занедужав на кишковий розлад і гру довелося пропустити. Якщо врахувати, що Анхелю Суб’єті, який уперше зіграв за збірну в 1936–му, було 17 років і 9 місяців, Кркичу варто б поспішати. Однак на нещодавній «товарняк» з Італією головний тренер іспанців Луїс Арагонес його не викликав.

Дивно, якщо врахувати, що на початку лютого Арагонес дуже прагнув якомога швидше заграти талановитого юнака за головну команду Іспанії. «Боян прогресує неймовірними темпами і повинен вирости у великого футболіста. Я викликав його у збірну, бо треба поспішати, щоб огородити його від претензій іншої команди. Боюся, що незабаром серби обіцятимуть йому золоті гори...» — казав тоді наставник піренейців. Попри те, що юний Кркич уже був заграний за обидві «молодіжки» — до 17 і до 21 року, в Іспанії досі бояться його втратити, якщо на вундеркінда із сербською кров’ю накинуть оком скаути з історичної батьківщини.

Як свідчить ім’я та прізвище Бояна (яке, між іншим, повністю звучить як Боян Кркич Перес), він — наполовину серб. Батько нинішнього форварда «Барси» був відомим футболістом, грав за белградську «Црвену звезду». Наприкінці 1980–х Боян Кркич–старший переїхав на Піренеї, в каталонське містечко Леріду, де грав за клуб третього дивізіону «Мольєрусс». Через рік він одружився з каталонською медсестрою Марією Перес і прийняв іспанське громадянство, а в 1997–му був запрошений на посаду скаута–селекціонера в «Барселону».

Становлення зірки

Свого сина, який у «поганяти м’яча» демонстрував неабиякі здібності, батько, природно, віддав до футбольної школи «Барси». Потрапивши туди у дев’ятирічному віці, Боян–молодший одразу звернув на себе увагу тренерів. Уже тоді він нібито відзначався добрим дриблінгом, швидкістю та хитрістю у грі — ці якості досі є «фішкою» Кркича.

Значно випереджаючи своїх однолітків у фізичному й технічному розвитку, «іспанський серб» завжди грав у командах зі старшими за себе хлопцями. Що не завадило йому забити в іграх за різні вікові групи понад вісім сотень м’ячів! На чемпіонаті Європи серед юнаків U–17 у 2006 році 15–річний Боян Кркич із п’ятьма голами став найкращим бомбардиром турніру. А наступного року хоч і продемонстрував скромніший показник, зате два його голи — у півфіналі та фіналі юнацького Євро — зробили Іспанію чемпіоном.

Сезон 2006–2007 Боян провів у «Барселоні B», роблячи все від нього залежне, аби потрапити в основний склад. Уперше це йому вдалося 24 квітня 2007–го під час товариської зустрічі з єгипетським «Аль–Ахлі» на святкуванні 100–річного ювілею цього клубу. Матч завершився з рахунком 4:0 (один із голів забив Боян), і талановитий форвард став чекати, поки йому випаде шанс зіграти за «Барсу» в офіційному матчі.

Офіційний дебют вундеркінда Кркича у складі «Барселони» відбувся 16 вересня минулого року. Через двадцять днів після свого 17–річчя Боян вийшов на поле на 79–й хвилині матчу з «Осасуною» у Памплоні. «Це була велика честь — грати аж десять хвилин. Це — здійснення мрії. Я справді надзвичайно щасливий. Цей день — особливий у моєму житті», — не приховував задоволення Кркич. Єдине, що трохи потьмарило його радість, — омріяний вихід в «зірковому» складі стався не на рідному стадіоні «Барси». «Раніше моєю найпершою мрією було грати за «Барселону». Тепер моя найперша мрія — грати на «Камп Ноу», — зізнався юний футболіст.

Утім чекати йому довелося недовго: підписавши з клубом офіційний контракт, Кркич заслужено був заявлений на сезон 2007—2008 у складі «Барси» і, природно, отримав не одну нагоду побігати по газону «Камп Ноу». Шефство над молодим талантом взяв один із його кумирів — Тьєрі Анрі. Француз індивідуально займається з Бояном і під час загальних тренувань, і окремо, й обоє не приховують свого задоволення від цієї співпраці.

«У мене завжди були приклади для наслідування, гравці, якими я захоплювався. Але одна справа — спостерігати за світовими зірками футболу на відстані, і зовсім інша — грати з ними пліч–о–пліч в одній команді. Я налаштований навчитися у них усьому, що вони можуть дати», — не може натішитися перспективний нападник. Про повернення у другу команду «Барселони» він боїться навіть думати: «Тепер, коли я потрапив сюди, я зроблю все від мене залежне, аби довести, що це сталося невипадково, — наголошує Кркич. — Так, я завжди знав, що це буде нелегко — грати в команді з такими видатними гравцями, як Тьєрі Анрі, Рональдіньйо чи Самуель Ето’О. Але завжди треба з чогось починати. Мені неймовірно пощастило, що я опинився серед зірок такого масштабу. Це дуже стимулює до розвитку. Я вчитимусь у них, прогресуватиму і теж досягну того рівня, на якому мене називатимуть великим гравцем».