Про столичну культуру ми говоритимемо не у «високому» сенсі цього слова, а у «прикладному». Тобто про приміщення мистецьких закладів, на які час від часу скоюють напади рейдери, про їхні стіни–вікна–двері, бо «даху» в української культури, на жаль, нема. Цим матеріалом хочеться підсумувати сказане раніше про боротьбу інтелігенції з новим всепожираючим капіталізмом, а також торкнутись питання про те, куди і до кого в першу чергу звертатимуться постраждалі — митці і не тільки.