Карпатські святилища

В українських Карпатах чим далі в гори, тим більше архаїки й таємничості, оповитої міфами, легендами, елементами обрядів, що збереглися до наших днів із дохристиянських часів. Словом, рай для фольклористів та етнографів, котрі за два минулі століття вже записали з вуст горян тисячі сторінок унікального матеріалу. Та чомусь сюди неохоче завертали авторитетні шукачі артефактів — історики, археологи, релігієзнавці, тобто фахівці суто наукового пояснення минувшини. Можливо, учених–матеріалістів відлякував зроблений за радянської доби безапеляційний висновок відомого дослідника Уралу та Кавказу професора Фармозова про те, що в Карпатському регіоні немає значимих петрогліфів (наскельних зображень) — і крапка. Хоча ще в 30–ті роки ХІХ століття співзасновник «Руської трійці» Іван Вагилевич особисто зафіксував рунічні написи й солярні знаки на культових пам’ятках у трьох різних місцях Карпат.

Відтоді інтерес до тутешніх магічних каменів багаторазово спалахував і затухав, проте ніколи не мав системного характеру. Лише два роки тому етнографічно–археологічна експедиція «Карпати–Дністер» провела комплексне обстеження шести гірських районів Івано–Франківщини, що завершилося несподіваними знахідками скельних культових пам’яток. Щоправда, сенсаційне повідомлення по гарячих експедиційних слідах викликало неоднозначну реакцію. Проте керівник експедиції, директор Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету професор Микола Кугутяк і далі топче гірські стежки в пошуках нових кам’яних доказів на користь карпатських святилищ.

«Навряд чи ще хтось тоді стверджуватиме, що це — вигадка»

— Миколо Васильовичу, чому відкриття вашою експедицією Терношорського скельного святилища біля присілка Безульки Косівського району, а згодом й інших, дехто сприйняв скептично і нині вважає їх вигадкою?

— Це прогнозована реакція в науковому світі на подібні відкриття. І я не форсую події, намагаюся напрацювати якнайбільше матеріалу, представити таку систему аргументів, аби оперувати артефактами, а не вдаватися до віртуальної полеміки. Для виступу з цієї проблематики мене нещодавно запросили на засідання Краківського відділення Польської академії наук. Я вже підготував до друку третю книжку з унікальним матеріалом, присвячену кам’яним старожитностям українських Карпат. Її вихід у світ, мабуть, стане холодним душем для скептиків, і навряд чи ще хтось тоді стверджуватиме, що це — вигадка.

— Якщо можна, то трохи підніміть завісу таємничості: які нові аргументи ви підготували для тих, хто бачить у знайдених вами культових каменях лише, так би мовити, природний збіг обставин?

— Понад дворічні дослідження дозволили нам зробити висновок про наявність у Карпатах трьох типів стародавніх скельних святилищ. Перший тип — підковоподібні, що мають просторово–астрономічну орієнтацію на північний схід, тобто на літнє сонцестояння. Другий — округлі або еліпсоподібні, звернуті на південний схід, тобто на зимове сонце­стояння. І третій — пам’ятки брамоподібної форми, орієнтовані на схід–захід, тобто на весняне й осіннє рівнодення. Унікальність наших досліджень полягає в тому, що ми виявили шість обов’язкових елементів святилищ: дві брамоподібні скелі, між якими колись існувала дерев’яна конструкція (вочевидь храм–капище для божества, куди не мав доступу простий люд), жертовний камінь перед площею, сам майдан або требище, кам’яні стіни з кутовими охоронними вежами й ровами, а також — різноманітні скельні та наскельні скульптури, рельєфи та петрогліфи.

«Нічого подібного в Україні ще не знаходили»

— Скільки святилищ ви виявили і де конкретно?

— Уже десяток. І два десятки жертовних каменів. Про їх місцезнаходження завчасно говорити не будемо, аби хтось «не зробив» відкриття поперед нас. Скажу так: переважна більшість, зокрема й відоме нині Тернишорське святилище та астрономічне святилище на Лисині Космацькій, розташовані в Косівському районі.

— Чи існує реєстр культових каменів в Україні? Цим хтось займається?

— Дуже доречне запитання. Мегалітичні (цей термін вживається в дослівному значенні як «великі камені») пам’ятки планетарного масштабу активно вивчають, вони давно систематизовані й каталогізовані. В окремий напрям виділено дослідження мегалітичних споруд і наскельних петрогліфічних зображень у гірських системах, зокрема Анд, Балкан, Кавказу, Піренеїв, Тибету, Уралу. Ось наші сусіди видали «Каталог чеських мегалітів». У них там усе описано, і ці важливі пам’ятки історії та культури перебувають під охороною держави. Ми ж помітно відстаємо. Осібно хіба що стоїть дослідження Кам’яної Могили, що триває упродовж трьох століть і супрово­джується чималими обсягами друкованої продукції. Дотепер найменш вивчений у нас саме Карпатський регіон, за винятком Урича, що у Стрийському районі на Львівщині, який дослідив відомий археолог Микола Бандрівський. Хоча Карпати споконвіків були контактною зоною різних етносів і культур, місцем перетину малоазійських, балканських, причорноморських, центрально–європейських та скандинавських цивілізаційних впливів й одним із головних дохристиянських сакральних центрів.

— Усе, як стверджував великий Гете, пізнається у порівнянні. Тож із чим можна порівняти відкриті вами в Карпатах ритуальні камені і до якої епохи вони належать?

— Якщо робити висновки на основі зображень, то вони належать до історичного проміжку між неолітом (5–4 тисячі років до нашої ери) та початком середньовіччя. Яскраво представлена доба бронзи. Щодо порівнянь, то, приміром, у Родопах знайдено двометрове в діаметрі зображення голови, яку називають «Голова–сонце», а в нас подібне зображення, але з деякими відмінностями, має 8,5 метра. Ми виявили безліч петрогліфів, знаків, символів, жертовних чаш і чашоподібних каменів. Серед цього розмаїття виділяються величезні об’ємно–просторові скельні скульптури. Нічого подібного в Україні ще не знайшли. Є вибите на камені зображення святого Онуфрія, але лише в нас ціла скеля має вигляд якоїсь фігури. Оригінальність цих знахідок полягає в тому, що за технологією сколів, підтісуванням ямненського пісковику наші давні предки формували певні образи. Це особлива група великих пам’яток. Вони відображають найархаїчніші пласти свідомості і світогляду. Камені незвичайних форм і розмірів уособлювали Божу присутність. Вони були посередниками між людьми і божеством, якому поклонялися і приносили жертву. Помазаний олією чи кров’ю камінь ставав вівтарем — житлом Бога. На кількох святилищах зафіксовано одночасне зображення птаха, що символізує верх, тобто небо, і ящура, який уособлює низ, землю.

«Територія Прикарпаття входила в ареал найдревніших цивілізацій»

— Чим же пояснюється така висока концентрація святилищ у Карпатському регіоні?

— Ми дійшли висновку, що такі пам’ятки характерні для жвавих шляхів міграції древніх людей — і це світова практика. Територія Прикарпаття входить в ареал найдревніших цивілізацій, в культуру лінійно–стрічкової кераміки (VII—VI століття до нашої ери). Представники цієї культури поклали початок мотичному землеробству. У ті часи в Трансільванії (територія сучасної Румунії) вперше в Європі почали виплавляти мідь і бронзу. Це ж поруч із нами. Через Косівський і Верховинський райони пролягає найкоротший шлях, своєрідні ворота з України в Трансільванію. Крізь ці ворота наші далекі прародичі могли гнати худобу і везти сіль для обміну на бронзу, а згодом — і на золото. Коли древні люди з рівнини потрапляли в гірську країну Карпат, то лякалися незвичного рельєфу з дрімучими лісами і безліччю диких звірів, тому жертвоприношенням задобрювали богів. Мабуть, через це тут так багато культових пам’яток з різних епох і різних культур.

— Коли очікувати нових відкриттів?

— Наші дослідження, що перебувають лише на початковій стадії, вже виявили потужний Карпатський петрогліфічний комплекс, який не поступається найвідомішим мегалітичним комплексам світу. Понад два роки досліджуємо сакральні пам’ятки лише Косівського району і ще не маємо повної картини, а попереду — Буковина, Закарпаття, Львівщина. Ми тільки «зачепилися» за надпотужну тему, остаточних масштабів якої ще не знаємо. Будемо рухатися далі. Цьому, поза сумнівом, посприяє і недавно прийняте рішення Міністерства освіти України про створення при нашому університеті Науково–дослідного інституту історії, етнології та археології Карпат.