НОВИНИ ПЛЮС

01.04.2008

ЖЕКи з позолотою

На реформування житлово­комунального господарства Кабмін цьогоріч виділив 850 мільйонів гривень. Майже на 400 мільйонів гривень виконають будівельномонтажні роботи та куплять усе необхідне, щоб модернізувати централізовані системи водозабезпечення та водовідводу. Ще на 370 мільйонів куплять основні матеріали та обладнання для систем теплозабезпечення житлових будинків, а 29 мільйонів використають, аби погасити минулорічну кредитну заборгованість бюджетних програм. Цікаво, що близько 46 мільйонів, вперше у нашій країні, витратять на здешевлення кредитів. Ідеться, насамперед, про інвестиційні проекти.

Пентхауз у Кацапетівці

Стрімкий розвиток малих містсупутників при українських мегаполісах залучив значний внутрішній та міжнародний капітал. Житло на околицях користується щоразу більшим попитом. Українці масово переїжджають до містсупутників, через астрономічні ціни оренди (не кажучи вже про купівлю) житла в індустріальних центрах. Бізнес одразу помітив цю тенденцію і почав переорієнтовуватись на заміські ділянки. Компанії йдуть із великих мегаполісів, адже за містом і можливостей більше, і конкуренція менша. За прогнозами експертів, до кінця року в Київській області будуватиметься близько 50 багатоповерхівок, тоді як у 2006му їх було лише 15. А до 2018 року вже вся більш­менш вільна площа правого берега столиці буде зайнята.

Суцільне «дзень добри»

Торік Польща видала 3 мільйони 850 тисяч дозволів на працевлаштування наших громадян у цій державі. За підрахунками їхнього міністерства праці й соціальної політики, це на 570 тисяч більше, ніж у 2006му. Виїждажають за кордон переважно кваліфіковані працівники. Ця категорія українських працівників отримала близько півтори тисячі дозволів. Крім того, заробити у Польщі змогли майже 600 осіб керівного складу, понад півтисячі некваліфікованих робітників. Серед легальних заробітчан — учителі, медпрацівники і навіть сотня артистів.

Скільки ж наших співвітчизників трудяться в сусідній країні без дозволів і не потрапляють до статистики, не знає жодне міністерство.

  • Бізнес на безробітті

    Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині. >>

  • Геть із пляжу! «Прокурорського»...

    Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки... >>

  • Цвинтарні війни

    Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади. >>

  • Утопія «закритого типу»

    Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн. >>

  • Земля мерців і землекрадів

    Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту. >>

  • Чи є життя на «острові невезіння»?

    Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

    Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків. >>