Кияни, котрі мешкають на лівому березі Дніпра, а працюють на правому, чудово знають про цю проблему: аби проїхати у час пік, доведеться зіпсувати чимало нервів у заторах, та, у підсумку, на годину запізнитися на роботу. Причому ситуація «на переправі» погіршується з кожним роком. Що чекає на футбольних уболівальників, які ризикнуть прибути до столиці України в 2012 році на євпропейський чемпіонат, можна тільки здогадуватися.
Сполучити «Схід» і «Захід» та трохи розвантажити існуючі переходи мав би новий Дарницький міст, який найближчим часом запланували здати в експлуатацію. Так, уже наступного року по ньому мав би проїхати перший потяг, а паралельно з ним — перша автомашина. У будівництво вже встигли вкласти пристойну суму державних грошей, але нині робота на об’єкті аж ніяк не кипить. Мостобудівники прямим текстом заявляють: якщо нічого не зміниться, перехід над Дніпром будуватимуть на рікдва довше. А це означає, що вартість об’єкта зросте на третину. Як це не сумно, знову ж таки державних, тобто наших із вами грошей.
Повільно працювати — дороге задоволення
Дарницький залізничноавтомобільний міст почали споруджувати ще в 2004 році. Оскільки замовником будівництва є ПівденноЗахідна залізниця, цілком логічно, що основну увагу приділяли тій частині полотна, на якій має лежати залізнична колія. Певна логіка тут є. Хоча б тому, що старий міст, яким нині курсують потяги у східному напрямку, вже давно вимагає ремонту, а деякі фахівці називають його аварійним.
Автомобільна частину мосту мала бути відкрита до 2012 року. Про це сказано у постанові Кабінету Міністрів. Колишній віцепрем’єр Андрій Клюєв, зустрівшись із будівельниками, поставив завдання жорсткіше: організувати рух по Дарницькому мосту, хоча б односторонній, у реверсному режимі, вже в 2009 році. Мостобудівці визнали: зробити це, в принципі, можливо.
Нині вони стверджують: терміни будівництва вже зірвані на півроку. Якщо ж врахувати, що відповідні служби навіть не приступали робити виноси комунікацій, виплачувати компенсації власникам ділянок, які підпадають у зону будівництва, то зачекати з відкриттям доведеться щонайменше рікпівтора. І це дуже оптимістичний прогноз, який передбачає, що Київська міська державна адміністрація у гарячий передвиборчий період аніскілечки не турбуватиметься підготовкою до голосування, а зосередить усі сили на оформленні ділянок.
Навіть неспеціаліст знає: затягування будівництва — це не тільки «корки» на чотирьох існуючих у Києві мостах. Це, грубо кажучи, закопування державних грошей у землю. Якщо інфляція за минулий рік становила сімнадцять відсотків, це значить, що як мінімум на таку суму подорожчали будівельні матеріали, стала більшою заробітна плата. Два «зайвих» роки ударної праці — і міст уже коштуватиме не дев’ять мільярдів гривень, як підрахували на початку, а щонайменше на третину більше. І компенсувати ці втрати будуть змушені платники податків.
Автомобілям в’їзд заборонено!
Голова наглядової ради корпорації «ПланетаМостометротунельбуд», яка є генеральним підрядником будівництва, Мусій Балтакса погоджується: стоїмо!.. І пояснює — з вини замовника, керівництва ПівденноЗахідної залізниці. «Проблеми почалися наприкінці 2007 року, — розповідає він. — Коли ми будували залізничну частину, нам працювати не заважали. Але тількино перейшли до автомобільної, як почалося гальмування». Корені проблем між замовником і підрядником, за словами пана Балтакси, навіть не впираються у фінансування, як це часто буває: мовляв, ви не даєте гроші — ми не будуємо. «Ми готові брати кредит і будувати в борг. Адже чудово розуміємо, гроші все одно нам заплатять, — каже Мусій Михайлович. — Подібним чином ми діяли, коли будували автодорогу Київ—Одеса: роботи закінчили у серпні, а кошти надійшли на наш рахунок аж у грудні».
Станом на нинішній день, розповідають будівельники, залізниця навіть не подала до міської державної адміністрації клопотання про землевідводи на лівому березі, не заплатила компенсації тим підприємствам на Правобережжі, яких мають відселити. А зробити треба дуже багато. Насамперед, комплекс мостового переходу — це 160 гектарів київської землі. Перелік фізичних, юридичних осіб, які підлягають відселенню, становить майже півтори сотні пунктів. Для того аби розв’язати ці проблеми, в умовах Києва потрібно дуже і дуже багато часу. А до цього почати будівельні роботи неможливо.
...Так звана Харківська автодорожна розв’язка має значно скоротити час доїзду з центру міста на столичне Лівобережжя. «Столична влада криком кричить, вимагаючи, аби ми збудували її якнайшвидше, — розводить руками Мусій Балтакса. — Після її здачі в експлуатацію ця частина міста просто оживе, з’являться додаткові зручності для транзитного транспорту, але, на жаль, ми нічого зробити не можемо...»
У мостобудівників нині є кілька поганих виходів із ситуації: або сидіти склавши руки і чекати, або будувати тільки залізничну частину. Але як тільки міст відкриють і по ньому підуть поїзди, проводити будівельні роботи і споруджувати автомобільний міст суто технологічно буде неможливо. Проводити роботи у так звані «вікна» (технологічні перерви у русі транспорту. — Авт.)? «Та це ж знаєте, скільки часу треба?!! — каже пан Балтакса. — Мого життя до кінця робіт, мабуть, не вистачить».
Зрештою, дивною є ситуація, коли уряд вважає будівництво моста пріоритетом, а керівництво залізниці, судячи з його дій, цими проблемами не переймається.
А ТИМ ЧАСОМ...
Ну дуже довга ниточка!..
Редакція «УМ» спробувала дізнатися точку зору на цю проблему начальника ПівденноЗахідної залізниці Олексія Кривопішина. Але Олексій Мефодійович, на жаль, відмовився спілкуватися з нашим кореспондентом. На офіційний лист, у якому ми запитували, що саме заважає будувати Дарницький міст і коли будуть усунуті ці перешкоди, відповісти хоча б дуже стисло й у письмовому вигляді пан Кривопішин часу також не знайшов. Запит із логотипом «України молодої» начальник залізниці спочатку переадресував своєму заступникові Володимирові Тягульському (принаймні так нам повідомили у приймальні. — Авт.), а той — ще далі у нетрі залізничного відомства.
На час, коли верстався номер, одержати чітку і зрозумілу відповідь від замовника будівництва мосту ми не змогли.
