Кіно й українці

Захистити своє право дивитися іноземні фільми з дубляжем рідною мовою на Софійську площу минулої суботи прийшли понад п’ять тисяч українців. Марш українського глядача, організований Всеукраїнським об’єднанням «Свобода», мав на меті показати, як багато людей не лише виступають за україномовний дубляж, а й прагнуть переглядати власне український кінопродукт. «Від кіна українською — до українського кіна», — закликало гасло, за яким ішли відомий кінооператор і режисер Юрій Іллєнко, актор Богдан Бенюк у театральному костюмі солдата Швейка, телеведучий Ігор Мірошниченко, лідер «Свободи» Олег Тягнибок і ще сотні людей з усіх регіонів України. На довгому шляху до майдану Незалежності через Володимирську, Велику Васильківську вулиці та Хрещатик до них приєднувалися все нові й нові учасники. Особливо впадали в око студенти театру Києво–Могилянської академії, які крокували на чолі колони, зіп’явшись на височезні ходулі. Привертали увагу перехожих і загін барабанщиків та духовий оркестр, що супроводжували марш, і скандування: «Одна мова, одна нація, одна батьківщина — це Україна», «Русифікацію кінопро­стору — геть». Якби ще серед численних партійних стягів «Свободи» та було побільше синьо–жовтих прапорів... Адже красномовно оформлене гасло «Ми у СВОїй, БОгом ДАній країні» й без того недвозначно свідчило про те, якою саме політичною силою організований марш.

А найцікавіше розпочалося по завершенні ходи. На встановленому на майдані Незалежності великому кіноекрані розпочався перегляд короткометражних кіно– та анімаційних фільмів, знятих талановитими українськими режисерами: «Йшов трамвай дев’ятий номер» (Степана Коваля), «Встати! Ать–два!» (Олександра Ігнатуша), «Крила» (Олександра Усіка), «Приблуда» (Валерія Ямбурського), «Стіна» (Романа Бровка) тощо. «Це неправда, що українського кіно не існує, — обурювався популярною тезою Юрій Іллєнко. — Українське кіно є, але в катакомбах, а не на екранах».