Мій скромний життєвий досвід свідчить: коли збирається весела і дружна компанія, неодмінно знайдеться неприємний тип, який своїм занудством псує загальну атмосферу радості. Згадайте: товариство п’є–танцю–гуляє, а воно — «Бу–бу–бу...» противним голосом. Дуже часто цим типом виявляється неромантичний затурканий сусід, який користується жалюгідними аргументами на кшталт «Завтра о шостій треба вставати на роботу».
А тепер заплющіть очі й скажіть, яка подія в економіці була найголовнішою минулого тижня? Ну про що писали в газетах і постійно говорили по телевізору? Звичайно, про 100 днів Юлії Тимошенко! Феєрія розпочалася ще в середу, Юлія Володимирівна впродовж кількох годин розповідала про свої досягнення депутатам (переважно не прийшли), підлеглим (сиділи і слухали), телеоператорам (показали, як треба). Але оскільки того дня новий Кабмін насправді встиг потрудитися усього лише 99 днів, у четвер країну чекало продовження банкету — День відкритих дверей у будинку уряду. Килими у кабінеті міністра економіки Данилишина вже вивчила вся країна. А ще: люстри, картини, тютюновий дим колишніх урядовців, опечатана «таємна кімната Януковича», між тим ненав’язливо про успіхи — доступно, цікаво, пізнавально, а головне — першокласний ньюс.
Для чого треба було збирати тих самих персонажів утретє, у п’ятницю в Українському домі, не змогли пояснити навіть організатори. Але телевізійники знову успішно виконали свою рутинну роботу: пустили в ефір доповідь шефа Кабміну, яка майже слово в слово повторювала свої месиджі, виголошені в середу. Це й не дивно — ну не сталося у державі за два дні жодного економічного стрибка! Інфляція не здулася, проблеми не розсмокталися. Але висококласні топ–менеджери України потратили півдня свого РОБОЧОГО часу і знову уважно слухали імпровізації Прем’єра на тему «Чи знаєте ви, про що мріє міністр сільського господарства?».
І в цю мить хтось пустив гази. Присутні одразу ж здогадалися, що то був «Газпром». Тільки–но Юлія Володимирівна патетично висловилася про свою чергову перемогу і прозорий, мов сльоза, газовий ринок, «з якого прибрано повністю «Росукренерго», як заступник голови правління цієї відомої фірми Олександр Медведєв прямим текстом в інтерв’ю The Financial Times збентежив: «З «Росукренерго» ми не завершили». Тобто в чому полягає додаткова прозорість, стало зовсім незрозуміло.
Але це ще виявилося квіточками. Виявляється, ми знову заборгували Росії за газ! Причому ніхто не знає скільки. Президент каже: «Два мільярди доларів», Прем’єр: «Близько дев’ятисот мільйонів!». Точніше не знаємо, бо торгуємося зі своїм стратегічним партнером дуже динамічно. Але що не платимо, це точно. Ну «Газпром» такою ситуацією користатися уміє — завтра, тьфу–тьфу, знову виставить нам астрономічний рахуночок і візьметься рукою за вентиль.
Паралельно світ дізнався, що наша гордість і надія «Нафтогаз України» на ладан дихає. Ця інформація, звичайно, таємниця Полішинеля — вичавлювали із НАКу соки хто тільки міг і навіть доводили до банкрутства, аби задешево викупити. Сама Леді Ю, прийшовши до влади, не раз висловлювалася у стилі «Ми стояли на краю провалля, але зараз зробили крок уперед». Віктор Ющенко, коли уряд займав місця у почесній ложі, сказав, що «Нафтогаз» нині ближчий до банкрутства, ніж будь–коли. Навіть за часів «антикризового» уряду, який підозрювали в лобіюванні закордонних інтересів, проблема не стояла так гостро. І має НАК нині 14 мільярдів гривень не компенсованих витрат: купує газ за 179,5 долара, а продає населенню за 50. І невідомо: це добре, що українець платить за газ менше, ніж росіянин, чи ні. І якщо добре, то що для цього треба зробити?
У самому «Нафтогазі», за інформацією «УМ», маленький корпоративний бунт. Керівництво буцімто скаржиться на пресинг з боку Прем’єрки й обіцяє розвернутися і піти по–англійськи.
У промові Юлії Тимошенко про це — жодного слова. Є, щоправда, інший посил — за яких умов вона може підтримати єдиного кандидата на президентських виборах. У переліку цих умов — ні стану «Нафтогазу», ні рівня інфляції, ні зростання ВВП. Як це не дивно.