Денис Дудко: Коли я граю джаз, жінки мені не потрібні

Особливо тривожними для фанів «Океану Ельзи» видалися 2004—2005 музичні роки. Тільки–но закінчився тур «Тихий Океан» (до сьогодні — най–найвище досягнення музикантів), із гурту пішли басист Юрій Хусточка і клавішник Дмитро Шуров. За рік «через творче непорозуміння» група розлучилася із гітаристом Павлом Гудімовим. Нещасні фани дивилися на нових «оешників» (Мілоша Єлича, Петра Чернявського, Дениса Дудка) неприязно й очікували, що того «ОЕ», який у 90–ті змінив обличчя української музики, більше не буде... «Океан Ельзи»–2 довів протилежне: творчість «ОЕ» не лише не припинилася, а й вийшла на новий якісний рівень (йдеться, на жаль, не про драйв, а про музичні досягнення).

Попри те, що змінений «Океан Ельзи» випустив уже два альбоми, про нових музикантів ми і досі знаємо мало. За лаштунками «Харків за джаз фесту» «Україні молодій» вдалося спіймати колишнього харків’янина Дениса Дудка — басиста «ОЕ».

— На фестивалі одні музиканти говорили, що джаз — це філософія життя, що це висока математика, інші — що це територія без жінок... Чим є джаз для вас?

— Я приєднаюся до тих музикантів, які кажуть, що це територія без жінок. Коли я граю джаз, мені справді здається, що я можу бути без жінки — саме в цей момент.

— Усі музиканти «Схід–Sіdе» (джазовий колектив, у якому грає Дудко. — Авт.) відомі не лише як виконавці джазу. Дмитро Александров час від часу співпрацює з «Алібі», «ТНМК», Росавою, барабанщик Олександр Лебеденко і гітарист Володимир Шабалтас грають із «ВІА Гра». Коли їх запитували про те, як можна поєднувати джаз із попом чи хіп–хопом, вони відповідають, що головне — робити якісну музику. Але ж, коли маєш кілька «робочих місць», скрізь недопрацьовуєш?..

— Ні, зміст музики від цього не міняється. Все залежить від ставлення до музики і до того чи іншого жанру. Мені подобається робота в «Океанах», так само з великим задоволенням вперше за чотири роки грав на фестивалі джаз. Останнім часом грав лише для себе, збирався із хлопцями на «джемах».

— Тобто «Океан Ельзи» витісняє джаз із вашого життя?

— Абсолютно не витісняє. До того ж з «Океанами» ми теж зараз рухаємось у цьому напрямі. Не в чисто джазовому, а в такому «побіляджазовому»...

— У грудні «Океан Ельзи» пообіцяв, що після нового року засяде за новий альбом. Так розумію, ідеться саме про нього?

— Я сподіваюся, що най­ближчим часом ви самі все почуєте і побачите. Можу розкрити лише маленький нюанс: у 99 відсотках музики, яку ми зараз створюємо, я граю на контрабасі. Для всіх нас це щось дуже нове.

— Джазмени часто досить зверхньо ставляться до популярної музики. А якою була ваша думка про творчість «Океану Ельзи» до 2004 року, коли ви почали з ними грати?

— До джазу я дуже любив рок. Я взагалі почав займатися музикою після того, як почув Beatles. Окрім того, слухав Led Zeppelin, Rolling Stones, Pink Floyd. Тому на пропозицію Святослава я відгукнувся з радістю. Для мене це було цікаво, і до сьогодні «Океан Ельзи» приносить мені лише задоволення.

— Але все ж дзвінок Святослава був тоді для вас як грім сонячної днини?

— Найсмішніше те, що я відсампочатку сприйняв цю звістку дуже спокійно. Перші думки, до речі, були такі: що це я, джазовий музикант, і піду грати рок? Потім зрозумів, що це все–таки досвід.

— Перший період роботи в «ОЕ», гадаю, був для вас неймовірно складним. Не тільки тому, що довелося грати іншу музику. Фани ж звикли до Хусточки, Шурова, Гудімова і нові обличчя вони сприймали досить насторожено...

— Відповідальність є зав­жди. Коли музикант її втрачає, це вже погана ознака. А складно не було, мабуть, зав­дяки джазу. Це музика набагато складніша. Хоча сказати, що із суперскладного джазу я перейшов на примітивний рок, не можу, бо «Океан Ельзи» багато чому мене навчив.

— У 2004 році журналісти багато припущень і домислів робили з приводу того, чому розпався «ОЕ». Однією з причин називали — диктатуру Святослава Вакарчука, який був і є обличчям «Океану Ельзи»...

— Я цього не відчуваю. Всю музику ми робимо разом. Зрозуміло, що якийсь пріоритет Слави присутній. Але якщо хтось із нас скаже, що мені не подобається цей акорд, ми його не гратимемо. Повна демократія.

— Вакарчук–політик зараз менше уваги приділяє музиці?

— Незважаючи на свої засідання у Верховній Раді, щовечора Святослав грає з нами. У кожного музиканта «Океану Ельзи» своє ставлення до політики. Але Слава — доросла людина.

— Фанам–«океанам» про Дениса Дудка відомі дві речі — те, що він дуже любить жінок, і те, що над ним постійно жартують у групі...

— А хто не любить жінок? Хоча зараз я трохи вгамувався. Уже два роки серйозно зустрічаюся зі своєю дівчиною, тому кількість моїх гулянь зменшилась. Жартувати наді мною пробує Слава. Гарно це виходить у Мілоша — він найбільший наш жартівник. Хоча вони давно не жартували — якось аж сумно стало.

— А які стосунки поміж вами поза роботою? Відомо, що Святослав — кум Дениса Глініна... Ви товаришуєте «домами»?

— Зі Славою живемо поряд. Тому часто зустрічаємося, дружимо сім’ями, ходимо в кіно, чай п’ємо.

ДОВІДКА «УМ»

Денис Дудко народився 1975 року у Харкові. Закінчив музичну школу за класом віолончелі, після цього — за класом контрабаса. Навчався у Харківській консерваторії (клас контрабаса і бас–гітари). Викладав на джазовому відділенні консерваторії, у музичному училищі і Харківській академії культури. У 2001 році переїхав до Києва. До «Океану Ельзи» грав у джазовій групі «Схід–Sіdе». В дитинстві цілком реально міг стати футболістом, але музика перемогла, а спорт лишився телевізійним захопленням.