Пігулка під тиском

Чхнув — і полетіла паличка Коха

Півтора року тому в одному з містечок Харківської області сталася подія, якою матері досі лякають своїх легковажних доньок. Немолодий, але привабливий чоловік зійшовся з юною мамою–одиначкою, винайняв будинок у приватному секторі, де й оселився з жінкою та її малюком. Жили начебто непогано, хоч герой–коханець нерідко приходив додому напідпитку та ночував невідомо де. А через деякий час молода жінка почала скаржитися на постійну слабкість, швидку втомлюваність, відсутність апетиту й підвищену температуру, яку нічим не можна було збити. Лікарі, до яких нарешті звернулася пацієнтка, шокували жінку діагнозом — «туберкульоз». Додаткові аналізи підтвердили наявність захворювання і в маленької дитини.

Джерело інфекції медики знайшли дуже швидко. Ходячим розсадником мікобактерії туберкульозу виявився немолодий співмешканець жінки. Від подробиць історії в городян волосся ставало дибки. Виявилося, що чоловік хворів на відкриту форму туберкульозу, тобто виділяв паличку Коха, як вірус грипу, — при кашлі, чханні й навіть голосній розмові. Пацієнт давно знав про свій діагноз і чудово розумів, що він становить загрозу для отчуючих. Але хворий відмовився від терапії, практично втік від лікарів та «осів» у містечку подалі від малої батьківщини. Чим він думав, поселяючись із молодою жінкою та малим дитям, нам невідомо...

Після такого страшного відкриття жінка та її дитина мусили довго лікуватися від туберкульозу. Добре хоч стадія захворювання не була безнадійною. А чоловік, який, можливо, заразив ще не один десяток людей, невдовзі помер від сухот.

Лікування — через суд

Як стверджують лікарі–фти­зіатри, схожі історії час від часу трапляються в різних куточках України. Пацієнтів із відкритою формою туберкульозу можна знайти і серед бомжів, які ночують у під’їздах, і серед алкологіків, які винесли всі меблі з власної квартири. А в результаті страждають невинні люди. Тому фахівці виступають за створення у вітчизняних протитуберкульозних диспансерах відділень закритого типу — для несвідомих членів суспільства, які свідомо уникають лікування. За словами міністра охорони здоров’я України Василя Князевича, у Кабміні вже готується відповідна постанова.

«На превеликий жаль, нам доведеться це зробити, щоб перервати епідемічний ланцюг, — зазначив пан Князевич на прес–конференції, присвяченій Міжнародному дню боротьби з туберкульозом. — Ми будемо змушені запроваджувати жорсткіші заходи щодо хворих, які не хочуть лікуватися: ізолювати їх і відпускати в суспільство людей, які вже не становлять загрози оточенню».

Зрозуміло, що відділення мають бути укомплектовані охоронцями, бо ж лікар із санітаркою не зможуть стримати пацієнта, який тікатиме з лікарні в пошуках «півлітри». Не їхня це робота. Та й подавати позов на злісного пацієнта також мусять не лікарі, переконаний Василь Князевич. Було б набагато краще, щоб позивався не медик, а громада, якій, власне, і загрожує хворий.

Не виховуйте інфекцію, нечутливу до ліків!

Фтизіатри «з місць» говорять, що відділення примусового лікування хворих на туберкульоз українцям просто необхідні. Як розповіла «УМ» завідуюча протитуберкульозним відділенням Броварської центральної районної лікарні Марія Менжега, лікарям дуже прикро, коли хворий порушує режим прийому препаратів. Ось було певне досягнення, пацієнтові полегшало, а через «вибрики» людини хвороба загострюється, людині стає гірше.

«Якщо хворий зловживає горілкою, наркотиками, він має ослаблений імунітет, — каже Марія Менжега. — Хворі і не їдять, як треба, бо головні гроші витрачають на горілку, наркотики. Такому хворому достатньо незначного протягу, щоб почалося запалення легенів або бронхіт, а це призводить до загострення туберкульозу».

Соціально адаптовані пацієнти зазвичай добросовісно лікуються, дотримуючись усіх рекомендацій. А бомжі, наркомани, алкоголіки й колишні ув’язнені нерідко тікають із стаціонару, роблять великі пропуски в прийомі медикаментів чи то взагалі не з’являються перед ясні очі «айболитів» після визначення діагнозу. А в результаті хворі з відкритою формою активно «діляться» збудником болячки зі здоровими людьми. А ще — хворі на закриту форму туберкульозу (коли мікобактерія не виділяється у повітря), які не долікувалися до кінця, стають джерелом надзвичайно небезпечної інфекції, резистентної (стійкої, нечутливої) до звичайних прититуберкульозних ліків.

Директор Національного інституту фтизіатрії й пульмонології імені Ф. Г. Яновского, академік Юрій Фещенко пояснив, що резистентна форма туберкульозу виникає, коли хворий вживає препарати безсистемно або перериває розпочате лікування. І якщо лікування класичного туберкульозу триває шість–вісім місяців і обходиться державі в кілька тисяч гривень, на лікування резистентної форми потрібно близько півтора року і до 200 тисяч гривень.

«Недобита» мікобактерія генетично передає своїм нащадкам здатність виживати під впливом ліків. І таку форму туберкульозу надзвичайно важко вилікувати — навіть дорогими ліками. Від резистентної форми частіше помирають. Тому лікарі готові піти навіть на такий непопулярний крок, як примусове лікування.