Не мучитиму шановного читача, скажу одразу: це слова «життя» та «дідів» у вимові озвучувачок текстів на українському телебаченні. Якби це була одна–єдина озвучувачка, можна було б кільком слухачам звернутися до керівництва каналу й попрохати звільнити особу, що глумиться з державної мови. Але кількість отих спотворювачок множиться щохвилини.
Ще й сьогодні працюють на телебаченні диктори класичної школи: Алла Мазур, Христина Бондаренко, приємно чути мову декотрих дикторів каналів «СТБ» та «Ера». Є ще кілька професіоналів, є! А решта, як кажуть, щось страшне, сумне й політичне. Якщо українське слово за орфографією скидається на російське, то наголос ця братія поставить за нормами російської вимови: грАблі, за сущі копІйки, нИзька зарплата, на мАлому вогні, чогось гарЯченького, засидІвся вдома, дровА. Мабуть, ще й досі дивляться телеглядачі рекламний сюжет, коли дід каже: «СпинА болить», а хлопчик повторює за ним те саме. А оці «ходити по інстанціям», «гроші по договорам», «згідно указу Президента, який дав добро», «саме цікаво», «догядає за дитиною», «одержати в подарунок», «перших тридцять зателефонувавших», «у берегів Данії затонув пароплав», «п’ять чоловік», «позбавляє від болю», «заторкати проблему», «по суботам», «дякую вас», «самий важливий», «підприємство знаходиться в десяти кілометрах від...», «Турція», «Словакія»... А що означає фраза «Пиво як воно є»?
Біда та й годі з прізвищами та іменами, адже тепер всі в нас Кірієнки, Осіпенки, Алєксєєнки, Трофіменки, Півовари, Кісєлі, Дьячуки, всі Олени — Альони, жодної Ганнусі — самі Анни, передачі ведуть Паші, Даші, Тецяни. Колектив спотворювачів державної мови на телебаченні неоднорідний. Зазвичай, коли переповідають останні новини чоловік і жінка, то вони говорять різними мовами. Увімкнімо, наприклад, канал ТСН — останні новини читають симпатична пані й елегантний юнак. Дикторка каже: «трагедзія в Тольяцці», «теракців», «будзь–яку», «жицця», «одного з гіганціф окислювальних рут». Натомість диктор виявляє всі ознаки класичної орфоепії, кожний звук чітко артикульований — просто замилуєшся. А проте під тиском чарівної колеги не втримався й один раз таки прохопився з отим всюдисущим дзеканням: «віддзілення». Та ще сказав: «бОги». Навіть на 5–му каналі, що вважається в народі «проукраїнським», є вже молодики, яких так і пориває до білоруської орфоепії. Ота специфічна мова вже почала перекидатися й на студентську молодь, естрадних співачок, озвучувачок жіночих ролей у кіно — знайдіть на котромусь каналі українськомовний фільм, і ви почуєте непритомно–вередливе: «Дзякую!» або: «оглядзіць мертву», а в кінофільмі про Катерину Білокур акторка каже: «Не в те віддзілення поклали».
Саме в царині вимови запанувала моровиця, епідемія. Якийсь білорусько–український покруч: «вздуцця і дзіарея», «ми український нарот», «надзійний засіп для килиміф», «ви цього варці».
Є невелика частина журналісток (цього разу не називатиму прізвищ), які почали говорити українською мовою досить пізно. Мабуть, ці журналістки можуть бути корисні на роботі в іншій ролі, але озвучувати свої репортажі вони не мають права через невміння вимовляти українські слова. Я їм співчуваю, але ж не можна, потураючи одній особі, завдавати шкоди мільйонам. А може, дамочкам захочеться оновити свій орфографічний багаж, почнеться ще одна епідемія — і ми будемо слухати «астанні навини».
А як вам, наприклад, оце патологічне: «А Маринка після родів...»? Це ж якими збоченцями треба бути, щоб рекламувати засіб «Ідеал», за допомогою якого маленька дівчинка Маринка (в українців Маринка, Даринка, Тетянка — дівчатка) легко перенесла післяпологовий період. А скільки матеріальної шкоди завдала рекламна агенція фірмі, яка забажала прорекламувати свої креми! Насправді ж глядачі з огидою слухали рекламні тексти, де їх переконували, що завдяки вживанню цих кремів шкіра в жінок та чоловіків стане гладкою. Потім якісь розумники стали вимовляти слово «гладка» вже з наголосом на першому складі. І лише через кілька років дехто згадав про нормальну форму: гладенька шкіра. Через те, що рекламні тексти фактично стають основним телепродуктом, громадяни України скоро зовсім не матимуть можливості чути рідну мову.
Природна вимова українського слова — це один з найважливіших показників здорового духу журналіста. Коли пані вкрадливим голосом починає передачу отаким чином: «Чьи чясто чьитаюць у нас Шевчєнка?», то нормальний українець одразу ж вимкне телевізор. Моя знайома передумала голосувати за один з блоків, коли почула в рекламному тексті таке: «ліки для інвалідзіф і дзітей, громадзян...»
Іноді ведучі роблять передачу українською мовою, але для бесіди запрошують осіб, які нею не володіють. Важко повірити, що в науково–дослідному інституті, міністерстві чи лікарні немає працівників, які відповіли б на питання державною мовою. Декотрі керівники проектів вдаються ще й до таких викрутасів: на ТРК «Київ» вела медичну програму пані Бровкіна (продюсер — пан Бровкін). Сам текст програми пройшов, скажімо так, українською мовою, але закінчилася передача тим, що громадяни, буцім вихоплені з натовпу, вигукували: «Будьтє здарови!». Здавалося б, дрібниця, насправді ж цілком продумана акція.
Рівень загальної культури багатьох працівників телебачення просто вражає. Коли журналіст каже: «Данило Галицький в колі інших князів південноросійських» чи «За владарювання Ольгерда приєднання земель Малої Русі до Литви», перекручуючи ще й слова Сковороди на взірець «мир ловив мене», виникає питання: невже на роботу сюди беруть людей без будь–якої освіти? На каналі «Інтер» Марк Гресь пропонує глядачам низку перлин: «зловонна куча», «всліпу», «дисциплина». Що вже казати про цитати з творів, написаних староукраїнською чи церковнослов’янською мовами, їх читають за нормами сучасної російської.
Ще в добу СРСР у Київському Шевченковому університеті була кафедра російської як іноземної, там працювала моя однокурсниця, з якою я зустрівся вже в добу незалежності. І ось вона заговорила зі мною буцім українською: хоціф, дзіяльність, п’яць. Я пам’ятаю, що то була грамотна й розумна дівчина. Що ж сталося з нею: хотіла мене вразити своєю примхливою оригінальністю чи то була «цілеспрямована дзіяльність»? Якщо така потрапить на роботу в рекламну агенцію, то всі дамочки–озвучувачки стануть рупорами її орфоепічних норм.
Але чи можна в цій царині той кукіль виполоти? Можна! Панове керівники, працівників потрібно вчити! Власники телеканалів можуть домовитися й організувати щось на зразок тривалих курсів підвищення кваліфікації. Я особисто згоден попрацювати на них без оплати. Багато чого навчили б, наприклад, славнозвісний професор Олександр Пономарів, доньки незабутньої професорки Ніни Тоцької та й ціла армія знавців рідної мови.
Іноді телеканали демонструють старі фільми — яка вимова у Амвросія Бучми, Дмитра Мілютенка, Наталі Ужвій! А які неповторні українські інтонації у Нонни Копержинської, Наталі Лотоцької, Федора Стригуна! Послухайте, як співав киянин Олександр Вертинський: російською, але з питомим українським твердим –ч–, можливо, він і не прагнув його позбавитися. Чи ж надають сьогодні ваги орфоепічним нормам у вищих школах мистецького спрямування? Як мені здається, не переймаються цим навіть на філологічних факультетах.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
