І камінь засвідчить...

12–річні розкопки, що проводяться в селищі, відкрили багато страшної правди про ті часи. Зокрема, під час відбудови флігелів на Тепловці виявлено, що стоять вони на цвинтарі (чи не тому така дивна доля красивого, довершеного палацу, в якому так ніхто й не жив жодного дня?). Батуринська земля рясно полита кров’ю. Досі лише вона одна була меморіалом безстрашним оборонцям. Прийшла пора увічнити їхню пам’ять у камені. Нехай він заговорить. І засвідчить... Не так давно Президент України Віктор Ющенко відвідав Великий скульптурний салон в Українському домі й закликав українських митців найближчим часом відвідати Батурин та подивитись, якою могутньою і пишною була гетьманська столиця у ХVІІ—ХVІІІ століттях і скільки треба зробити, аби оживити й озвучити наші глибинні джерела пам’яті. Адже восени цього року минає 300 років із часу Батуринської трагедії, в якій мученицькою смертю загинуло 20 тисяч наших людей. Героїчний чин Батурина, що повстав за волю, має постати сьогодні в новому осмисленні.

Отож 22 березня, в день Сорока святих, під егідою секретаріату Президента велика група українських скульпторів відвідала колишню гетьманську столицю. Дехто з них уже не раз бував у Батурині, дехто знайомився з ним уперше. Наталя Реброва, директор Національного історико–культурного заповідника «Гетьманська столиця», та Володимир Павленко, начальник управління архітектури Чернігівської облдержадміністрації, влаштували для гостей цікаву екскурсію селищем, яке на очах відроджується. Митці відвідали найбільш укріплене колись місце в Батурині — Цитадель. Вона займала в первісному вигляді один гектар. За століття схил над Сеймом осунувся, його треба зміцнити. Ще в 2005 році УкрНДІпроектреставрація розробив проект музеєфікації Цитаделі. Та Президент наполіг на його повній відбудові. До осені тут має постати не тільки гетьманський палац, а й дерев’яна Воскресенська церква, криниця й оборонна стіна — підковою з боку фортеці — і брама в ній; працюють тут представники кількох областей, а півтори тисячі кубів дубових паль для земляних клітей (ще треба стільки ж) доставлено з усієї України. Побували скульптори також у Воскресенському храмі початку ХІХ ст., де похований український гетьман Кирило Розумовський, оглянули нову експозицію у відреставрованому Будинку Кочубея, поглянули, як працюють робітники на Тепловці, де вже зведено два флігелі, поставлено огорожу, а «зачарований» палац Кирила Розумовського набуває нарешті «товарного» вигляду. Останньою в огляді була Гончарівка, де в 1708–му містилася заміська резиденція гетьмана Івана Мазепи.

Власне, нинішня поїздка — це знайомство з «фронтом» майбутніх робіт, так би мовити — оглядини. Бо влітку Міністерство культури і туризму України спільно з Батуринським заповідником планують провести в колишній гетьманській столиці Всеукраїнський скульптурний симпозіум, присвячений 300–м роковинам Батуринської трагедії 1708 року. Уже заготовлено великі брили вінницького (ямпільського) пісковика, а митці готують ескізи своїх майбутніх скульптур, які народяться під час пленеру. На симпозіум держава виділяє півтора мільйона гривень. Господарі сподіваються, що влітку в Батурині вже будуть козацькі хрести на місці загибелі та поховання жертв трагедії 1708 року; пам’ятний знак на честь оборонців фортеці в листопаді 1708–го: Дмитра Чечеля — наказного гетьмана, який командував обороною Батурина і був колесований у Глухові; Фрідріха Кенигсека, що опікувався артилерією під час оборони Батурина і помер від ран після взяття фортеці російськими військами; Дмитра Нестеренка — батуринського сотника, одного з керівників оборони, страченого в Глухові; пам’ятні знаки — на території заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи; на місці розташування Мазепиного Троїцького собору; на честь перебування в Батурині Тараса Шевченка; на місці побачень Івана Мазепи та Мотрі Кочубеївни в парку; при в’їзді на територію Батуринської фортеці ХVІІ—ХVІІІст.; на честь Самійла Величка — автора славнозвісного козацького літопису, одного з найфундаментальніших джерел з історії України; на честь св. Дмитрія Ростовського, який за часів Івана Мазепи 10 років був настоятелем Батуринського Миколо–Крупицького монастиря (у 1757 році — канонізований); на честь видатного філософа, архітектора, військового інженера другої пол. ХVІІІ ст. Адама Зернікау, який жив, працював, помер та похований у Батурині.