У родинному колі.
Про таких, як Архип Люлька, кажуть: «Доля простелила перед ним рушничок». Простий селянський хлопець, українець із Надросся став генеральним конструктором радянської авіатехніки, професором, академіком, винахідником турбореактивного двигуна, лауреатом найвищих державних премій, кавалером численних орденів, Героєм праці. А його ім’я увійшло до переліку найвидатніших діячів світової наукової думки.
Він народився в селі Саварка Богуславського району на Київщині. Батько Архипа Люльки, Михайло Іванович, повернувшись із російсько–японської війни, побрався з удовою, яка вже мала п’ятьох дітей. А потім і свої з’явилися. Архип був четвертим — найменшим. Початкову освіту хлопець здобув у сільській семирічній школі, а після її закінчення ще два роки навчався у технічному технікумі в Білій Церкві.
Люлька з особливою теплотою згадував свого першого педагога з математики Михайла Кравчука, який і прищепив хлопцю любов до точних наук. Пізніше Михайло Пилипович викладав математику у Київській політехніці. У 1927 році Люлька–першокурсник навіть жив у свого вчителя на квартирі, доки не мав стипендії і не міг винайняти бодай куток для проживання. 1939 року академіка Кравчука заарештували, у 1942–му він загинув на Колимі. І саме Архип Люлька матеріально підтримав тоді рідних репресованого академіка, яких викинули з квартири як «сім’ю ворога народу».
По закінченні інституту він їде до Харкова, де бере участь у дослідженні парових турбін на могутньому тоді турбінному заводі. На початок 30–х років у Радянському Союзі припадає розгортання пошукових робіт у царині нових силових установок для авіації. Оскільки швидкості тодішніх військових літаків наблизилися до п’ятисот кілометрів на годину, постало питання про нові двигуни. Поршневий, на жаль, мав ваду — його потужність не залежить від швидкості польоту. Тож збільшення швидкості польоту вимагало й підвищення загальної потужності, а отже, і ваги двигунів.
Люлька почав працювати в Харківському авіаційному інституті над дослідженням застосування в авіації парової та газової турбін. Після тривалих експериментальних, конструкторських та розрахункових робіт вибір припав на створення турбореактивного газового двигуна, який розцінили як найперспективніший тип силової установки для швидкісного літака.
Новий турбореактивний двигун, запропонований молодим інженером, змінив обличчя авіації. У 1936 році Люлька науково обґрунтував доцільність і можливості створення ТРД при використанні існуючих жаростійких сплавів. Тоді його висновки не викликали особливого ентузіазму серед колег. Врешті він подався до Ленінграда, де у конструкторському бюро при Кіровському заводі розробляли парогазотурбінні установки для літаків.
Восени 1940 року робоче проектування було завершено, а в червні 1941 року двигун РД–1 окреслився в металі. 1941–й тимчасово призупинив роботи Архипа Люльки. Замкнулася ворожа облога міста на Неві. Конструктор одержав наказ: проект двигуна, всю технічну документацію надійно сховати, а самому вилетіти на Урал. Узимку 1942 року Люлька зважується на ризикований політ до Ленінграда, аби вивезти проект двигуна РД–1. Проте час було згаяно. На фронтах з’явилися німецькі винищувачі «Месершмідт–262», які мали швидкість 860 кілометрів на годину. А він же ще у 1937 році пропонував довести її до дев’ятисот.
І вже у травні 1945 року такий двигун — С–18, більш досконалий, ніж попередній, було випробувано. За своїми показниками (його тяга на злеті становила 1350 кг) він переважав німецькі MO–004 та BMW–003. Схожу схему паралельно розробляв також англієць Франкл Уїтл. До речі, капітан Уїтл завдяки своєму винаходу став пером Англії.
Йому вдалося зробити низку найдетальніших передбачень стосовно шляхів розвитку «енергетики» майбутніх літальних апаратів. Здається, він інтуїтивно відчував, чого вартує ця непроста і тонка справа — створення нової силової установки для літака. Щоб нові ідеї, закладені в розробку авіаційного двигуна, запрацювали, треба було вкласти не рік і не два напруженої праці, а довгих сім–вісім років. Щоб побудувати нову ракету — десять–дванадцять.
Архип Люлька вважав, що можливості поліпшення характеристик турбореактивних двигунів, які працюють на традиційному паливі, в наступні два–три десятиліття вичерпають себе. Далі створюватимуться установки, що працюватимуть на новому паливі. Одне з найперспективніших — водень. Поки що його використовують лише в ракетних установках. Зокрема, для польотів людини на Місяць за американською програмою «Аполлон» було використано ракетоносії з водневими двигунами.
Таке паливо має низку переваг перед органічним. Теплова здатність водню приблизно у два з половиною рази вища. Головний продукт згорання тут — водяна пара, екологічно безпечна для природи. Запаси ж водню на Землі практично безмежні, адже його можна одержувати з води. До того ж водень менш небезпечний, ніж традиційні палива.
Проте у водню є й істотні вади — він існує при температурі –253° С. Отже, зберігати і транспортувати його можна тільки належно ізольованим. Але віриться, говорив Архип Люлька, що в наступні п’ятдесят років ці труднощі вдасться подолати. Зокрема, використовуючи твердий водень підвищеної щільності за рахунок стиснення. І на гіперзвукових лайнерах встановлюватимуть прямоточні повітряно–реактивні водневі двигуни.
Він вважав, що не варто обходити увагою і ядерне паливо, яке вже успішно й широко використовувалось у силових установках морських суден. Треба враховувати, що при одній і тій же потужності авіаційний двигун буде значно важчим, ніж установка, що працює на хімічному паливі. Але це компенсується тим, що на літаку з атомним двигуном не треба буде мати величезних ємностей з паливом. Ясна річ — першими літаками з двигунами на ядерному паливі стануть важкі транспортні гіганти з великою дальністю польоту. Він щиро вірив у це... Але плани «українського мрійника» випаде втілювати вже нашим онукам...
Колег — московських науковців та «технарів» — дивувала не тільки щира українська мова Архипа Михайловича. Небагатьох «наближених» вражали книги на полицях у квартирі конструктора: «Історія України» Михайла Грушевського, «Історія українського народу» Олександри Єфименко, двотомник Дмитра Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», багатотомне видання творів Володимира Винниченка... Добра тисяча томів україністики, спеціально замовлений портрет Шевченка, крім цього, фото Михайла Кравчука. Такий «набір» у середині 60–х мимоволі викликав відповідну реакцію — «ступор»! Усі знали — в Україні за таке відправляють до мордовських таборів ...
Йому нерідко закидали «український буржуазний націоналізм». А він із посмішкою відповідав: люди добрі, я люблю Росію, своєю працею її ніколи не підведу. Але дозвольте мені Україну любити дужче! І розповідав, як ділився з ним Максим Рильський спогадами про свою дружбу з видатним українським співаком Іваном Козловським. Побувати на другому поверсі оселі маестро удостоїлися лише троє — Олександр Довженко, Андрій Малишко і Максим Рильський. Більше нікому Козловський не довірився показати своє сокровенне: на всю стіну — зображення розіп’ятого Христа.
...У Івана Драча є такі рядки: «Люлька звикла до гурту, бо ж козацька душа...» Вони подобалися генеральному конструкторові, і він часто журився: «За що ж тільки ганять Драча... Невже у ЦК — одні телепні... Не розуміють, що в Івана — талант від Бога...» Захоплювався також поезією Миколи Вінграновського...
Вірною подругою життя Архипа Люльки стала його ж односельчанка Галина Процак, з якою його пов’язало ще юне шкільне кохання. Наслідували справу батька й діти — сини В’ячеслав і Володимир, донька Лариса, які стали науковцями.
На схилі літ Люлька змінив традиційне місце відпочинку. Замість сочинських курортів обрав Пущу–Водицю під Києвом. Відчував, що роки зрілості мають минути саме на рідній землі. Знав: лише ця земля здатна подарувати йому головне — віру в себе. Помер видатний конструктор 1 червня 1984 року.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
