«Текст акторові дають, а підтекст він мусить віднайти сам»

Наприкінці минулого року Конституційний Суд України прийняв рішення про обов’язкове дублювання, озвучування та субтитрування всіх копій іноземних фільмів державною мовою. Чи побільшало у зв’язку з цим роботи в українських акторів? І що, власне, стоїть за словами: «Працюю за кадром»? Відповісти на ці питання допоміг Олесь Гімбаржевський — «Золотий голос» каналу «Студія «1+1».

Зацікавити голосом

— Олесю, як довго ви працюєте в царині дублювання й озвучування?

— На канал «1+1» я при­йшов, коли йому виповнилося півроку. Тоді озвучуванням як таким лише почали займатися. Вступаючи до КДІТМ імені Івана Карпенка–Карого (конкурс був 33 особи на місце), й гадки не мав, що озвучуватиму фільми. Закінчив навчання і став актором Київського театру–студії «Будьмо!». Наш колектив (актори, режисери — всі були одного віку) грав те, що вважав цікавим. Зокрема, й заборонені п’єси — твори, до яких не звертався жоден академічний театр. Режисером був Сергій Проскурня. Крім вистав, ми організовували й мистецькі акції і таким чином об’їздили чимало міст України. Тож, наситившись сценічною роботою, я відчув потребу в чомусь новому. Озвучування фільмів на той час ставало дедалі актуальнішим, а попит на акторів, спроможних зацікавити глядача однією лише грою голосу, зростав. Оскільки я донині у штаті «Студії «1+1», схоже, щось мені таки вдається.

— Відчуваєте ностальгію за сценою?

— Коли бачу чиюсь хорошу роботу, не буду лукавити, хочеться самому вийти на сцену й зіграти. А позаяк хорошого дедалі менше, то грати у світлі рампи хочеться дедалі рідше. Працювати одним лише голосом надзвичайно важко: на сцені можна скористатися жестом, поглядом, а біля мікрофона ні за що не заховаєшся. Тут потрібні вміння залишатися зосередженим упродовж конкретного часу й посидючість, а ще — відчуття тієї мови, з якої озвучуєш (текст акторові дають, тоді як підтекст він мусить віднайти сам). Знання іноземної від нас не вимагають, однак особисто мені під час озвучування американських фільмів «дружба» з англійською суттєво допомагає.

— Чи побільшало роботи після грудневого рішення Конституційного Суду про обов’язкове дублювання, озвучування іноземних фільмів дер­жавною мовою?

— Так. Часом знайомі запитують: «Фільм, який показували минулого тижня, ти озвучував?». При цьому згадують його назву, переказують сюжет і, почувши моє: «Не пам’ятаю», неабияк дивуються. Нині фільмів надзвичайно багато... А російськомовних серіалів ще більше! Щиро кажучи, російська мова останнім часом дратує: її наголоси збивають наголоси українські, а мелодика та звороти справді інші, ніж у нашій мові. І все це на тлі безлічі схожих слів!

— Чи є у вас можливість обирати фільм, серіал?

— На жаль, немає. Режисери, проглядаючи касету з матеріалом, самі обирають виконавців. Зазвичай вони знають і голос, і психофізику, і темперамент актора. Щоправда, часто певні іноземні актори «кладуться» на певні українські голоси. Так, Кевіна Коснера пропонують озвучувати мені. Фільми з його участю я писав практично в кожній студії міста і, мабуть, «опрацював» уже всю його фільмографію.

Пропускати героїв уперед

— Уявімо, з’явилася можливість обирати...

— Найліпше мені вдаються романтичні картини (напевно, через мою психофізику), тому я обрав би, ймовірно, романтичну драму — історію про красиві почуття, з гідними героями. Працюючи з таким ідеальним матеріалом і відчуваючи, як органічно слова лягають на кадри, не говориш, а співаєш. При цьому ще й свідомо пропускаєш героїв уперед (щоб глядачі насолодилися автентичним діалогом), а потім усе побачене й почуте підкреслюєш українською. Виходить надзвичайно гарно!

— Зазвичай стрічку озвучують двоє: актор «виконує» всі чоловічі ролі, актриса — всі жіночі.

— Як правило, так. Але впродовж кількох останніх місяців фактично всі студії почали вимагати від режисерів багатоголосся. Наша студія практикувала його й раніше, коли фактично кожен серіал (передусім задля того, щоб його легше сприймав глядач) розбивали між трьома–чотирма акторами.

— «Студія «1+1» має потребу в акторах?

— Така потреба існує завжди. В базі студії — близько вісімдесяти осіб з акторською освітою, тоді як фактично працюючих — близько десяти. Прослуховування відбуваються постійно. Старожили ж — Тетяна Антонова, Андрій Твердак, Ніна Касторф, ваш покірний слуга, — попри все, залишаються.

«Апокаліпсис сьогодні» як тест на профпридатність

— Яку роботу з уже озвучених вважаєте найскладнішою?

— Власне, першу в цій студії. Складнішої за неї я не ще не отримував. Це — фільм Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні», де багато персонажів, шумових ефектів, викриків і де все це нашаровано одне на одне. Звісно, жоден режисер, знімаючи фільм, не переймається проблемами тих, хто озвучуватиме стрічку в інших країнах... Перекладачі й редактори над­звичайно сумлінно поставилися до своєї роботи: сторінок із текстом було чимало. А ще врахуйте, що ми здійснювали запис, послуговуючись не комп’ютером, як нині, а аналоговим апаратом. Робота тривала впродовж двох змін (шість годин одного дня й п’ять — наступного), і як результат — усі персонажі фільму (жіночих ролей у ньому не було) говорять моїм голосом. Попри всі труднощі, ця картина принесла неабияке професійне й естетичне задоволення.

— А скільки потрібно часу, щоб озвучити 45 хвилин серіалу?

— У кожному випадку — по–різному, залежно від того, скільки тексту припадає на цю серію в оригінальному сценарії (20 чи 35 сторінок). У середньому — близько години. Раніше, озвучуючи, ми змушені були дивитися весь серіал, а сьогодні, завдяки сучасній техніці, уривки без слів можемо «перестрибувати». Швидкість роботи базується на фаховості перекладачів і редакторів; останні неабияк допомагають нам, ставлячи логічний наголос у кожному реченні й наголос майже в кожному слові. Коли ж в актора (байдуже — досвідченого чи початківця) виникає сумнів щодо наголошування, варто попрацювати зі словниками. Новим «талмудам», у яких подано кілька наголосів у слові, особисто я не довіряю. Покладаюся на редакції, впорядковані під орудою Сергія Івановича Головащука. Якщо ж слова, яке призупинило роботу, в довідниках немає, звертаємося по допомогу до редакторів.

«Нецікаво витрачати себе на непотрібні речі»

— Окрім художніх фільмів і сералів, з якими ще матеріалами працюєте?

— Люблю озвучувати мультфільми: працюєш і водночас граєшся, мов дитина. Щоправда, прошу не давати героїв–монстрів — тих, які кричать, бо з ними одразу забуваєш про зв’язки. Трудитися ж на п’ятдесят відсотків («Побережу зв’язки — «виїду» за рахунок техніки!») не виходить. Напередодні Нового року озвучив низку прекрасних французьких мультказок.

— Чи працюєте в рекламі?

— Працював. Проте останнім часом відмовляюся: нецікаво витрачати себе на непотрібні речі. Ця робота більш оплачувана, порівняно зі звичайним озвучуванням, бо, читаючи текст рекламного ролика, актор повинен ледве не стовідсотково поцілити в темпоритм, характер, тембр матеріалу. Тому кількість дублів у рекламі часом сягає аж до ста. І кастинги в цій царині виправдані.

— У яких продуктах харчування обмежуєте себе заради красивого голосу?

— Перед роботою не можна (причому категорично) вживати зернята, горіхи. Застуда — ворог, потужніший за продукти. Якщо вона ще керована, роблю спеціальні вправи для мовного апарату, масажі й у такий спосіб намагаюся вивести не спаплюжений звук.

— Чи впливає на якість роботи такий «показник» акторської професійності, як швидкість мовлення?

— Є «показник», важливіший за згаданий, це — чистота артикуляції. Чистомовки та швидкомовки допомагають розвивати водночас і чистоту мови, і швидкість мовлення. Актори, звісно, можуть надзвичайно швидко прочитати той чи інший уривок, але глядач при цьому мало що зрозуміє. А такі фільми, де доводиться поспішно говорити, справді існують (іспанські, ті ж французькі, американські). В українській мові всі голосні округлені, тож їх потрібно вимовити в будь–якому разі, а ще обов’язково виразно проговорити закінчення слів. У цьому, власне, одна з головних відмінностей нашої мови від російської, у якій слова вимовляються за напіврозкритого мовного апарату. Таким чином, текст українською завжди в 1,5—2 рази довший за текст оригінальною мовою.

— Кого ви вважаєте своїм учителем?

— У Театральному моїм першим викладачем була Ірина Олександрівна Молостова (прекрасний режисер!). Працюючи з нею, ми, студенти, фактично не витрачали себе, бо передусім виконували вимоги режисера. А Валентина Іванівна Зимня (нині їй за 80, і вона продовжує викладати), до якої я потрапив, повернувшись із армії, щонайперше налаштовувала нас на пошуки: кожен мав знайти у собі своє власне єство.

Після театру–студії я деякий час як режисер музичної редакції працював на радіо. Ми записували чимало художніх текстів, віршів і запрошували до співпраці дикторів. Там я познайомився з Миколою Тимофійовичем Козієм. Він мене вразив: по–перше, як надзвичайно інтелігентна й порядна людина, по–друге, як справжній майстер. Не скажу, що вважаю цього актора своїм учителем, але те, що в часи нашої з ним спільної роботи (ми разом озвучили кілька серіалів і фільмів) прислухався до нього як до майстра, приховувати не буду.

— Який відсоток у вашому доробку становлять україномовні матеріали?

— Сто відсотків! Перша ж спроба озвучувати російською стала останньою. Послухавши себе, я дійшов висновку, що ця мова для мене іноземна. Читаючи текст російською, починаю перейматися, чи правильно вимовляю звуки, і, зрештою, втрачаю розуміння змісту. Українська — моя рідна мова, нею думаю, розмовляю в сім’ї.