Володимир Огризко: Звинувачення в надмірній проукраїнськості сприймаю як комплімент

«Битва за Україну» триває: вчора десять країн НАТО (з–поміж них дев’ять нових членів Альянсу, а також Канада) звернулися з листом до Генсека Яаапа де Хоопа Схеффера, в якому закликають надати нашій державі, а також Грузії План дій щодо членства. «Це було б логічним продовженням нинішньої політики співпраці з цими країнами, особливо з огляду на зусилля, докладені ними для реформування своїх військових та політичних інституцій», — йдеться у листі. Водночас союзники застерігають: «Відмова надати Україні та Грузії План дій щодо членства може поставити під сумнів традиційну політику «відкритих дверей» НАТО».

Які шанси на квітневому саміті в Бухаресті впритул підійти до членства в НАТО, як і «за скільки» українська влада збирається перконувати власний народ у правильності євроатлантичного вибору, — про це «УМ» запитала у Володимира Огризка, міністра закордонних справ, «векторність» якого чи не найбільш яскраво виражена, попри його дипломатичний фах (або, можливо, й завдяки цьому). Та, насамперед, з огляду на найпекучіші для суспільства новини ми почали з «косовського питання».

«Виводити наших миротворців з Косова недоцільно»

— Після загибелі українського миротворця у Мітровіці пролунали думки, що це може підштовхнути Україну до виведення своїх миротворців з цього регіону. У п’ятницю це питання розглядатиме РНБО. Ваша думка з цього приводу?

— Насамперед від себе особисто і від нашого міністерства хотів би висловити співчуття родині загиблого в Косові офіцера. Присутність України у «гарячих точках», яка інколи обходиться нам такою дорогою ціною, все–таки є внеском нашої держави у світову безпеку. На жаль, втрати несуть й інші країни. Це — плата за мир...

Справді, порушене вами питання буде обговорюватися на засіданні Ради національної безпеки та оборони, і саме цей орган виноситиме Президентові рекомендації щодо того чи іншого рішення в цьому питанні. На мою думку, виводити наші миротворчі контингенти з тих точок світу, де вони сьогодні є, недоцільно. РНБО, звісно, розгляне всі аспекти цього питання. Тим більше що зараз іде підготовка до розробки нової концепції нашої миротворчої діяльності.

— Якою є ідея нової кон­цеп­ції?

— Ідея полягає в тому, щоб максимально оптимізувати нашу участь у міжнародних миротворчих силах, визначити ті точки, де вона є справді важливою, визначити, наскільки має бути залучений наш військовий і цивільний персонал.

— Тобто може йтися про виведення українських миротворців з певних конфліктних точок? З яких саме?

— Я би не став зараз саме так ставити питання. Там, де ми перебуваємо зараз, — це доцільно. Інше питання — що пропозицій завжди більше, ніж ми маємо реальні можливості, тому треба чітко визначитися, в яких регіонах участь українських миротворців більш доцільна.

— Україна змушена буде визнати незалежність Косова? Що може вплинути на таке рішення?

— Ми свою позицію зафіксували в заяві, і мені здається, вона є адекватною теперішній ситуації. Ми вивчаємо ситуацію на місці, ведемо консультації з партнерами. Коли ми зрозуміємо, що треба змінювати позицію, — тоді й будуть прийматися рішення.

«Вірю, в Бухаресті Україна отримає від НАТО позитивну відповідь»

— Як ви оцінюєте перспективи приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО на бухарестському саміті Альянсу — як реальні чи малореальні?

— Ви знаєте, якби ми не оцінювали їх як реальні, то навряд чи керівництво держави підписало б лист до Генерального секретаря НАТО. Приєднання до ПДЧ — це об’єктивний процес, у якому, мені здається, держава зробила чимало успішних кроків. Наступний реалістичний крок — це підвищення якості нашої співпраці. Ця нова якість — приєднання до ПДЧ. Хочу наголосити, що ми це робимо відповідно до добре всім відомого закону 2003 року «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України на 2003 — 2010 роки». Стосовно шансів України, то я вірю, що в Бухаресті Україна отримає позитивну відповідь.

Ми виходимо з того, що ПДЧ — це на 90 відсотків план внутрішніх реформ в Україні: реформ у безпековій, судовій галузях, подолання корупції, досягнення високих демократичних стандартів, які існують у всіх країнах НАТО та Європейського Союзу.

— Якщо пофантазувати на тему вступу в НАТО... Як швидко Україна може стати членом Альянсу?

— ПДЧ — це, власне, план спільних дій, виконання якого підніме Україну до рівня європейської цивілізованості. Чим швидше ми зможемо пройти шлях внутрішніх перетворень — тим швидше зробимо реальну заявку (про вступ до НАТО. — Ред.). Тому сказати, що це станеться через рік, два чи три, важко, адже це робота всього нашого суспільства, уряду, парламенту, Президента.

«За тиждень–два програму з «пропаганди НАТО» буде затверджено»

— До речі, про роботу уряду, влади. Суспільство мало підготовлене до того, щоб сказати «так» вступу держави до НАТО. Чи існує розроблена програма агітаційно–інформаційної кампанії, хто цим займається, які кошти виділено під цю справу і, нарешті, коли ми, сиріч суспільство, це побачимо?

— Розроблено відповідну програму з роз’яснення суті і завдань НАТО. Приміром, зараз у МЗС затверджено чіткий, конкретний план у цьому напрямі. Зокрема, плануємо ґрунтовно вдосконалити наш сайт, у рамках якого даватимемо максимальну інформацію про НАТО, про контакти з Альянсом, причому контакти не лише МЗС, а й інших міністерств та відомств. Також ми почали реалізацію проекту щодо запрошення українських журналістів до країн–членів НАТО. Повернувшись, вони створять серію публікацій, телепрограм. З іншого боку, запрошуватимемо фахівців із країн Альянсу до України для участі в «круглих столах», конференціях, диспутах, виступах перед громадськістю, студентською молоддю. Ми хочемо, аби в наших вищих навчальних закладах, у школах відкрилися спеціальні кабінети, де можна буде отримати вичерпну інформацію про НАТО. Минулого року я був у Донецьку, в одному з вищих навчальних закладів, де є прекрасно оформлений кабінет європейської інтеграції. Такі речі допомагають людині спокійно, без будь–якого зовнішнього впливу розібратися в темі, зробити свої висновки.

— Я перепрошую, Володимире Станіславовичу, але все це нагадує «Ленінські куточки» в школах чи «Тарасові світлиці». Добре, що вдосконалюватиметься сайт, що міністри й журналісти їздитимуть до Брюсселя, а повернувшись, розповідатимуть народу, що НАТО — це прогресивно і безпечно. Але чи існує всеохопна, масована державна програма рекламування необхідності вступу до НАТО? Програма, в якій значне місце займатиме і зовнішня реклама, бігборди, ролики на телебаченні.

— Так, така державна програма розроблена. Нею буде займатися наше міністерство, інші міністерства та відомства, насамперед Держтелерадіо, Перший Національний канал.

— Так коли ж почнеться реальна робота?

— Зовсім невдовзі, буквально за тиждень–два, програма дій буде остаточно узгоджена і передана для затвердження у Кабінет Міністрів.

— Яку суму виділяє держава на цю програму?

— Я не хочу дещо дезорієнтувати вашого читача, тому що ми очікуємо на перегляд державного бюджету, і сподіваюся, сума буде більшою, ніж передбачалося раніше. Скажу, що нашому міністерству виділено для іншої програми — просування іміджу України за кордоном — 15 мільйонів гривень. Ця програма теж частково включатиме роз’яснення євроатлантичних прагнень України.

«Фіналізувати угоду Україна — ЄС з урахуванням наших прагнень щодо асоційованого членства буде важко»

— Який рух нової посиленої Угоди між Україною та ЄС? Чи може вона набути чинності нинішнього року і чи є у нас шанс отримати політичну асоціацію в ЄС?

— Основу цієї угоди складають політична та економічна її частини. Зараз ми ефективно проводимо роботу в тій частині, яка є політичною. Динаміка переговорів висхідна. Ми ще не обговорювали питання про політичну асоціацію; поки що немає рішення щодо безвізового режиму. Але паралельно триває робота з економічною частиною угоди, тобто про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Саме це є суттєвою частиною реальної економічної інтеграції України в ЄС. Ми розраховуємо, що робота над цим займе приблизно до року часу.

— Тобто цього року угода про ЗВТ навряд чи буде підписана?

— Ми з нашими європейськими партнерами зустрічаємося кожні два місяці: раунд — у Києві, раунд — у Брюсселі. Це дуже сейрозний ритм, і переговорні команди працюють дуже інтенсивно. Але чи вони встигнуть пройти весь шлях за ці 4–5 раундів? Таке завдання складно поставити, бо це справді дуже важка і велика робота. Проте якщо ми, скажімо, через рік завершимо переговори з економічної частини і вона засвідчить, що Україна серйозно просунулася в економічній площині, іншими словами — в практичній інтеграції, — тоді ми зможемо розраховувати на більший успіх і в політичній частині інтеграції. Отже, на мою думку, до саміту Україна — ЄС нинішнього вересня ми вийдемо на хороший результат у підготовці політичної частини. Хоча треба бути реалістами: фіналізувати цей документ з урахуванням наших прагнень щодо асоційованого членства буде важко. Але що ж — ми будемо працювати далі.

«До кінця цього літа проведемо інвентаризацію об’єктів та майна ЧФ»

— У Москві Володимира Огризка вважають, як би це делікатніше сказати — занадто проукраїнським міністром. Іноді складається враження, що у ваших російських колег існує ідіосинкразія на вас. Володимире Станіславовичу, ви взагалі до Москви збираєтеся з візитом найближчим часом, вас запрошують?

— Звинувачення в надмірній проукраїнськості, гадаю, треба сприймати як комплімент. Це нормально, коли міністр закордонних справ України налаштований проукраїнськи. Не буває, певно, міністра закордонних справ Росії, налаштованого не проросійськи, чи міністра закордонних справ Польщі, налаштованого не пропольськи. Якщо хтось очікує, що Огризко буде «про–якимсь», а не проукраїнським, — це помилка. Я українець, я виріс на цій землі, живу тут і працюю, й працюватиму проукраїнськи за будь–яких обставин. А щодо контактів з російськими колегами, то, знаєте, в мене їх, слава Богу, не бракує. Я супроводжував Президента нашої країни в його візиті до Москви і мав там доволі тривалу розмову зі статс–секретарем МЗС РФ, потім у Києві за кілька днів потому, у рамках конференції «Чорне море — Європейський Союз», був присутній перший заступник міністра закордонних справ Російської Федерації, з яким ми спілкувалися. На квітень заплановано і вже начебто погоджено мій візит до Москви. Думаю, цей візит буде черговим доказом того, що українська зовнішня політика враховує всі аспекти і виходить винятково з національних інтересів України.

— Ті «мертві питання» в українсько–російських стосунках, які не рухаються десятиліттями, чи мають вони шанс на певний рух при міністрові Огризку? Маю на увазі розподіл Азову, кордони, маяки, інвентаризацію Чорноморського флоту.

— Є речі, яким з об’єктивних причин складно надати більш динамічного руху. Втім деякі з означених питань прямують до вирішення. Скажімо, кілька років тому питання про демаркацію взагалі сприймалося як якесь потойбічне. Цього року почнеться реальна демаркація на російсько–українському кордоні. На жаль, дипломатія — це та сфера, де рідко коли можна швидко отримати результат. Ми намагаємося досягти компромісу, але ж компроміс — це справа двостороння, взаємна. Тому названі вами питання просуваються вперед, але не достатньо швидко. Втім у нас є достатньо волі для того, щоб довести до кінця вирішення важливих для держави питань, зокрема і визначення кордону. Щодо тимчасового перебування Чорноморського флоту, то, за нашим наполяганням, ми надали графіку переговорів регулярності і таким чином зустрічі відбуваються щоквартально. Сподіваюся, що до кінця цього літа ми проведемо інвентаризацію об’єктів та майна Чорноморського флоту. Але справ попереду дійсно багато.

ДОСЬЄ «УМ»

Огризко Володимир Станіславович

Народився 1 квітня 1956 р. в Києві.

Освіта вища, закінчив Київський державний університет iм. Тараса Шевченка, спеціаліст із міжнародних відносин, референт–перекладач з німецької мови. Кандидат історичних наук.

Безпартійний.

Працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Австрії (1999—2004), послом з особливих доручень УЄАС МЗС України (2004—2005), першим заступником міністра — керівником апарату МЗС України (2005), першим заступником міністра закордонних справ України (2005—2007), в. о. міністра закордонних справ (2007). Навесні минулого року кандидатуру пана Огризка «зарізала» парламентська більшість (КПУ та Партія регіонів) — аргументом було несприйняття цього дипломата Москвою.
Призначений на посаду міністра закордонних справ 18 грудня 2007 р.

Загальна сума сукупного доходу держслужбовця за 2006 рік — 226 822 грн., сума доходу членів сім’ї — 89 780 грн.; земельні ділянки — 18 соток; квартира — 164 кв. м, дачний будинок — 120 кв. м; автомобілі — BMW 318, «Москвич»; на рахунках у банку: 29 000 грн., у членів сім’ї — 757 800 грн.

Одружений, має сина і двох дочок.