«Уламки часу» — залишки древніх скульптур.
«...Карфаген має бути зруйнований!» Навряд чи консул Катон Старший, завершуючи такими словами свої пафосні промови в римському сенаті, міг припустити, що їм судилося стати пророчими. Але жорсткий вердикт оскарженню не підлягав: заздрість до торжества успіхів інших, зодягнена у форму нескінченних військових походів і запеклих битв, перетворила колись могутню державу на купу каміння. Від прекрасного Карфагена, що сім століть возвеличувався над блакиттю Середземного моря, залишилися жалюгідні руїни. І навіть землю, на якій стояло могутнє місто, було наказано посипати товстим шаром солі...
Туніс — столиця однойменної держави. Тут не відчуваєш надміру швидкостей, навіть метро якесь «розслаблене» — їде поволі, не поспішаючи. До Карфагена з Тунісу — якихось півгодини, хоча ми виходимо на кілька зупинок раніше — хочемо «пройнятися» атмосферою колись могутньої держави. Від Саламбо неспішно прогулюємось у напрямку Ганнібала. Сьогодні ці історичні назви — станції туніського метро. Зустрічаємо гурти молоді, що жваво бесідують за чашкою ароматної арабської кави, і привітних дідусів, які без поспіху розкурюють кальян...
Колись тут стояли палаци, амфітеатри, храми, в яких вирувало життя могутньої держави — грози могутнього Риму. Нині колишню велич, обгороджену тривіальним парканом, називають заповідником. Біля входу група торговців намагається збути туристам свій крам — не надто вишукані статуетки «під старовину», ланцюжки «під срібло», зелені монети — кажуть, що накопали їх тут учора. Веселі вони — тунісці! «Хочете, стану вашим провідником?» — раптом запитує усміхнений літній чоловік. Він виникнув перед нами, як джин з відкоркованої пляшки. Сказав, що знає Картаж (так тунісці називають Карфаген), як свої п’ять пальців. Мовляв, жоден путівник його не переплюне. Віримо на слово. Власне, історію ми і самі добре знаємо, а також маємо детальну карту–план пам’ятки, але чому б не поспілкуватися з привітним карфагенцем? Розлогі пальми вишикувались стрункими алеями. Проходимо однією з них і потрапляємо в історію...
Цікаво, про що думала фінікійська принцеса Еліса, вперше ступивши на ці схили 814 року до нашої ери? Тікаючи від переслідувань брата — правителя фінікійського міста Тира — Пігмаліона, Еліса кинула якір свого корабля біля узбережжя північного Тунісу. І вирішила залишитися тут. Але як «відірвати» у непоступливого берберського царя бодай маленький клаптик землі для будівництва порту? Дівчина попросила дати їй стільки землі, скільки поміститься під... шкурою бика. Цар погодився, передбачаючи неабияку розвагу. «І що ви думаєте? Авантюристка Еліса наказала вбити найбільшого бика, а його шкуру розрізала на крихітні шматочки, обклавши ними територію значних розмірів. Вражений цар не мав іншого вибору, як поступитися винахідливій гості з Тира».
Наш провідник знає цю легенду напам’ять і в різних варіантах переповідає туристам, яких поталанить «зловити» на вході. Переважно сюди приїздять організовані групи мандрівників, які вже мають свого гіда, але багато й тих, хто вирішує самостійно відвідати історичне місце. Особливо багато «озброєної» путівниками галасливої молоді, яка їде сюди з усіх куточків світу.
Піднімаємося на гору Бірса — історичний центр фінікійського Карфагена. Звідси відкривається чудова панорама одноповерхових кварталів сучасного міста, що потопає в зелені, і блакитної затоки з островами, огорненими легким серпанком середземноморського бризу. Так, світ тут сприймається зовсім інакше, і ти якось уже навіть починаєш розуміти жорстоку логіку древніх конкурентів за це прекрасне місце...
... У ІV столітті до нашої ери творіння Еліси стало стрімко перетворюватися на могутнє місто, розширюючись за рахунок ремісників, торговців і власників землі, які активно з’їжджалися сюди. Карфагенці були людьми працьовитими, винахідливими і... хитрими поневолювачами. Розширюючи свої колонії, що простягалися спершу вздовж усієї Північної Африки, вони впевнено дісталися і далекої Сицилії, і Сардинії, і навіть півдня Іспанії. Карфаген процвітав, а його конкуренти втрачали останній шанс на спокійний сон. І таки втілилося в життя чорне пророцтво Катона Старшого — 146 року до нашої ери, після більш як столітніх катувань війною, Рим зруйнував велике місто розумних фінікійців...
Давньоримські джерела історії характеризують карфагенян як підступних ворогів, що не мають особливих сентиментів до переможених. У проміжках між боями карфагенці примудрилися створити найбагатшу культуру, що не мала аналогів на ті часи. Коли Європа, образно кажучи, ще ходила у шкурі ведмедя, на північно–африканському узбережжі Середземного моря зводилися храми і собори, оздоблені мозаїкою неймовірної краси, будувалися театри, які прикрашалися чудовими зразками скульптури і кераміки.
Але не тільки фінікійці і римляни залишили тут свій слід. В історичному музеї Тунісу, що розмістився у колишньому французькому коледжі на тій же горі Бірса, можна простежити, як змінювали один одного на землі Карфагена завойовники: вандали, візантійці, араби, нормани, турки, французи...
Крім гори Бірса і музею, для відвідування туристів відкрито ще до десяти археологічних майданчиків, розкиданих по всьому місту. До речі, один квиток, куплений у будь–якому з цих місць, дає змогу відвідати всі пам’ятки. На самісінькому березі Середземного моря знаходимо терми Антонія, які найкраще збереглися з римської епохи. Ці лазні — своєрідний «курортний комплекс» — розмірами лише трохи поступаються римським термам Траяна. Впадають в око озброєні охоронці. А трохи вище червоніє прапор з півмісяцем і зіркою. «Обережно, — каже наш гід, — «не зачепіть» об’єктивом резиденцію президента». Керівник держави вибрав собі для життя місце поруч з історією. Фотографувати президентський палац заборонено.
Про фінікійську епоху в Карфагені можуть розповісти кілька пам’ятників — залишки храмів Таніт і Баал–Хаммона, цвинтар жертв богині Таніт. Згідно з історичними джерелами, кожна родина (навіть заможна) зобов’язана була принести в жертву ненаситній богині свого первістка. Цей факт використав у своєму романі «Саламбо» Гюстав Флобер. Сучасники дорікали французькому письменнику за надмірну довірливість до античних джерел. Історики вважали все це вигадками. Однак археологи пережили гірке сум’яття почуттів, знайшовши на місці цвинтаря — Тофета — величезну кількість маленьких урн із попелом й обвугленими кістками карфагенських немовлят, підтвердивши історичні джерела і версію видатного художника слова...
Сьогодні маленький сонячний Туніс, на землі якого зберігаються пам’ятки колись величного і могутнього Карфагена, — процвітаюча середземноморська держава. Його навіть жартома називають «найбільш європейською» країною Північної Африки. З кожним роком її відвідує дедалі більше «мисливців на враження». А Карфаген — респектабельне передмістя Туніса — живе розміреним життям «з вікнами» у ХХІ століття та сателітними антенами на дахах. Тут комфортно почуваються іноземні посольства, представники найбільших фірм, що за неймовірні суми купують маленький «куточок раю».
Живий потік захоплених історією туристів на вулицях міста контрастує з майже повною байдужістю до своєї історичної «винятковості» більшості сучасних нащадків карфагенян. Учні — судячи з форми — якоїсь спеціалізованої спортивної школи так і не змогли підказати нам місцезнаходження легендарного пунічного порту, звідки назустріч морським битвам і пригодам вирушали карфагенські кораблі. Про порт нічого не чули і юні рибалки на березі. «А навіщо він вам, — посміхалися хлопчаки, — якщо, як ви кажете, це було ще до нашої ери?» Ми все–таки його відшукали — порт виявився тихим берегом, порослим густими чагарниками. І тільки скромна табличка нагадує сучасникам про те, яке це незвичайне місце. Звідси йшли на Рим війська Гамількара і сина його Ганнібала, а в гавані вантажили на кораблі бойових слонів, що так лякали ворогів...
Здається, що ти в безчассі: тільки скалки епох, епізоди чудових творінь людського розуму і рук... Усе це назавжди застигло у вишуканій «мушлі» історії — і цю історію тут відчуваєш буквально на дотик. Навіть звичне підступне «тік–так» не відволікає од думок про вічне... І дивно: зовсім нікуди поспішати. У доглянутому палісаднику дозрівають лимони і квітують екзотичні олеандри. Навіть тиша у Карфагені — незвичайна. Мовчить місто, занурене у власну історію. Тільки обважнілі фініки, змучені швидкоплином життя, втомлено падають на асфальт.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
