«Краще б він і вдруге конкурс до Косова не пройшов...»

20.03.2008
«Краще б він і вдруге конкурс до Косова не пройшов...»

Тернополянина Кіналя покликали в миротворчий підрозділ потяг до іноземних мов, романтика та бажання більше заробити. Його колеги навіть після поранень не хочуть полишати службу в «гарячій точці». (Фото з сімейного архіву Ігоря Кіналя.)

Учора майже всі щоденні друковані ЗМІ України повідомили про загибель у місті Мітровіца, що в сербській частині Косова, українського миротворця — 25–річного старшого лейтенанта Внутрішніх військ, заступника командира оперативного взводу спеціального миротворчого підрозділу МВС України Ігоря Кіналя. Гірка сенсація більш ніж всеукраїнського масштабу впала невимовним горем на просту тернопільську сім’ю, яка втратила сина й брата. У скромну квартиру Любові та Богдана Кіналів на бульварі Просвіти в обласному центрі впродовж вівторка намагалися потрапити десятки журналістів найрізноманітніших видань та каналів...

 

У понеділок зв’язок урвався

Про смерть Ігоря першою дізналася на п’ять років старша сестра Наталя — зранку до неї на роботу прийшов зі страшним повідомленням братів товариш по службі. Однак неспокійною була вже ніч напередодні. Доти Ігор постійно перебував на зв’язку з рідними та своєю дівчиною Оксаною — через інтернет та мобільний телефон, але в понеділок він не озивався. Коли ж телебачення почало передавати з Косова тривожні репортажі, рідні занепокоїлися й почали телефонувати самі. Відповіді ні на дзвінки, ні на СМС–повідомлення вони не дочекалися. Ігор був одним із 70 миротворців України, Польщі та Франції, які потрапили під вогонь сербських гранат. І єдиним, хто не вижив від отриманих поранень...

У те, що сталося, їм важко повірити досі. Адже проводжали сина не на війну. Тим паче що буквально через кілька днів, 24 березня, Ігор мав приїхати у відпустку — майже на півтора місяця. Всього ж пробув у Косові з грудня минулого року. Був там військовим перекладачем — саме в цій професії перетнулися для хлопця його схильність до іноземних мов, можливість реалізувати себе у здобутій спеціальності, юнацьке прагнення романтики та елементарне бажання поліпшити своє матеріальне становище. Бажання потрапити в миротворчий підрозділ виникло в Ігоря Кіналя давно, але через великий наплив таких самих бажаючих він кілька разів не проходив за конкурсом. Краще б не пройшов і минулого року, кажуть тепер рідні...

Кохана плакала й просила відмовитися

«Бог забирає кращих» — пишучи про Ігоря Кіналя, знову згадуєш цю фразу. Бо з розповідей близьких та знайомих однозначно випливає, що він справді був надзвичайно хорошою людиною — добрим і чесним, сміливим і романтичним, розумним і людяним, товариським і відповідальним. У школі яких тільки гуртків не відвідував. А в середніх класах дуже зацікавився іноземними мовами, особливо англійською — навіть впросив батьків перевести його в спеціальну школу з посиленим вивченням цієї мови, хоча їздити туди було далеко.

Закінчив її Ігор зі срібною медаллю. Потім вступив до Харківської академії внутрішніх справ, закінчив і аспірантуру при ній, відтак був направлений на службу у військову частину Внутрішніх військ у місті Золочів Львівської області. Товариші по службі, які приїхали розділити з батьками горе вже наступного дня, розповідають, що Ігор був справжнім другом і відповідав усім найвищим вимогам щодо звання українського офіцера.

Кіналь дуже любив подорожувати, любив природу, гори, музику. За характером був спокійним, веселим, великим оптимістом. Службу у миротворчому батальйоні Ігор вважав черговою життєвою сходинкою, дуже цікавою справою й великою удачею. Хто ж знав, що готує йому доля. Хіба серце коханої дівчини, яка так і не стала нареченою, щось відчувало. Бо Оксана дуже не хотіла, щоб Ігор їхав до Косова, плакала й просила відмовитись.

Остання путь: Мітровіца — Золочів — Тернопіль

За попередніми даними, тіло покійного доставлять в Україну з Мітровіци 20 чи 21 березня. Спочатку має відбутися урочиста церемонія прощання у військовій частині в Золочеві, відтак у супроводі спеціального кортежу труну доставлять у Тернопіль. Тут Ігоря Кіналя поховають на міському кладовищі.

Голова Тернопільської облдержадміністрації Юрій Чижмар дав доручення відповідним службам, щоб забезпечили необхідну допомогу сім’ї загиблого офіцера. Таке ж розпорядження адресував підрозділам міськради мер Тернополя Роман Заставний.

 

ДО РЕЧІ

Як повідомив «УМ» заступник голови обласної організації ветеранів миротворчих організацій Андрій Грицьків, старший лейтенант Ігор Кіналь — не перша тернопільська жертва миротворчих операцій. Впродовж останніх років загинуло троє «блакитних шоломів» — уродженців Тернопільщини.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>