Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Вільям Стюард Хальстед, відомий американський хірург, який жив на початку ХХ століття, категорично відмовлявся, незважаючи на величину запропонованого йому гонорару, допомогти пацієнтові, якщо той не вірив в успіх операції. «Хворі, які сумніваються у своєму одужанні, часто помирають, незважаючи на найкращі опіку і лікування. Буває і навпаки. Стан здоров’я хворого, в якого, здавалося б, уже немає жодних шансів, раптово і цілком несподівано для лікарів починає поліпшуватися», — так Хальстед пояснював свою позицію. Про те, наскільки велику роль відіграє психіка в поверненні хворого до життя, відомо здавна. Вже протягом століть засвідчує свою успішність застосування плацебо, тобто абсолютно нейтральної для організму субстанції, яка призначається пацієнтові як ліки. Проте лише віднедавна західноєвропейські лікарі визнали терапію плацебо офіційним методом лікування.
Величезне значення такої терапії в лікуванні, зокрема хвороби Паркінсона, встановила група науковців з Ванкувера (Канада). Аналізуючи фізіологічні реакції організму на плацебо, вони довели, що силу нашої думки можна порівняти з силою застосовуваних ліків. Хвороба Паркінсона є наслідком відмирання нейронів частини мозку. Ці нейрони відповідають за вироблення допаміну — речовини, яка уможливлює зв’язок між нервовими клітинами. Коли рівень допаміну в мозку знижується, у хворого виникають порушення руху — надмірне напруження і тремтіння м’язів, проблеми з утриманням рівноваги, уповільнення рухів. Канадські дослідники в рамках експерименту давали частині хворих справжні ліки від хвороби Паркінсона — апоморфін. А решті був виписаний точно такий препарат, який не мав жодних лікувальних властивостей. Усі пацієнти були попередньо проінформовані, як такі пігулки повинні діяти, і хворі очікували саме такого ефекту. Пізніше науковці вивчили дію обох препаратів і виявили, що вона була... однаковою. Як після вживання справжніх ліків, так і після прийому плацебо рівень допаміну в мозку осіб, які були піддані цьому дослідові, зріс. Результати праць канадських науковців — це головний аргумент лікарів, які виступають за офіційне визнання плацебо методом терапії, успішної у третини всіх пацієнтів.
На сьогодні плацебо без обмежень застосовують лише фармакологи під час тестування нових ліків. Це дає можливість ще раз вивчити його реальну силу: щоб новий препарат був допущений на ринок, його лікувальний ефект повинен бути вищим, ніж успішність байдужої для організму субстанції. Під час таких тестувань ні пацієнти, ні лікарі не знають, хто отримує ліки, а хто, наприклад, пігулку з цукрової пудри. Водночас серед багатьох лікарів ще й досі існує переконання, що застосування плацебо — це несерйозна медицина. «Плацебо необхідне для досліджень якогось препарату. Це називається «сліпий метод», коли лікар не знає, що приймає хворий. Але загалом я вважаю, що плацебо не завжди ефективне», — каже завідувач відділення довготривалих клінічних спостережень Інституту геронтології АМНУ Микола Ахаладзе.
Сам термін «плацебо» походить із латини й означає «сподобаюсь». Перші експерименти з плацебо почалися після Другої світової війни. У 1961 році один із французьких психіатрів вирішив з’ясувати, наскільки великий вплив на самопочуття може мати вживання пігулок, які містили лише лактозу (молочний цукор). Він роздав їх студентам, сказавши, що ці пігулки спричиняють зміну настрою. Наступного дня п’ята частина учасників цього експерименту відчула зміну самопочуття і свого фізичного стану. Проте лише в половини це була зміна на краще. Як з’ясувалося, ефект залежав від психологічної налаштованості на запропоновані ліки. Інакше кажучи, ефект дії плацебо залежить від того, наскільки позитивним є самонавіювання. Тому так важливо, щоб пацієнт довіряв лікареві, який радить певний медпрепарат. Відомо, що часто на хворих краще діють ліки, які виписав лікар, а не медсестра.
Цікаво, що пацієнти тих лікарів, які ставляться до методики лікування плацебо скептично, реагують на нього значно гірше, ніж пацієнти лікарів, які ставляться до цього препарату з ентузіазмом. Сила навіювання починається вже в лікарському кабінеті. Медична апаратура, низка аналізів — це начебто магічні ритуали, які ніби промовляють: «Ти в руках спеціаліста, він знає, що робить, тож ти точно видужаєш». Народне прислів’я каже: віра лікує. Саме віра є першоосновою ефекту плацебо. А те, які дива вона може робити, показують досліди на пацюках. У рамках експерименту їх кинули до глибокої посудини з водою. Одна група тварин бачила лише стелю, а іншій високо над посудиною помістили драбинку — потенційний шлях порятунку. І виявилося, що одного лише вигляду цієї драбини вистачило, щоб тварини, які тонули, утрималися на поверхні води значно довше, ніж ті, котрі були позбавлені надії на порятунок. Так само віра в одужання підтримує тяжкохворих. Тому в деяких клініках Західної Європи та США створюють осередки, в яких онкологи намагаються рятувати хворих на рак із допомогою психологів. Їхнє завдання полягає в тому, щоб прищепити пацієнтам віру в одужання, змінити їхнє внутрішнє ставлення до хвороби, викликати дух боротьби за своє життя, що, у свою чергу, мобілізує захисні сили організму. Принагідно американці з’ясували, що аж 25–45 відсотків сучасних ліків, проданих пацієнтові не безпосередньо, а за рецептом лікаря, діють ефективніше завдяки самонавіюванню хворих. Інакше кажучи — підтверджується ефект плацебо.
У медичній практиці трапляються випадки, коли пацієнт страждає на хворобу, яку нічим спеціальним лікувати не треба. До таких випадків належать, зокрема, деякі вірусні інфекції. Проте пацієнт уперто хоче, щоб йому виписали антибіотик. Деякі західні фахівці у таких випадках дають рецепт на... гомеопатичні ліки. При цьому вони детально роз’яснюють, як препарат треба вживати і коли він почне діяти. Парадокс полягає в тому, що переважна більшість хворих після цього одужує.
Що ж відбувається в людському мозку, коли навіювання і віра в одужання є дуже сильними? Вивчаючи людський мозок, нейропсихологи помітили, що організм наперед пристосовується до того, чого людина очікує, і той же організм робить власні висновки на основі свого попереднього досвіду. Тобто якщо ми переконані, що при застуді допомагають антибіотики, то ще до того, як вони почнуть діяти, наш імунітет зміцнюватиметься. Можна сказати, що дія імунітету, ініційована нашим переконанням, немовби виходить назустріч антибіотикам. Теорію такого очікування добре ілюструє досвід японських учених. Тринадцяти добровольцям, які погодилися взяти участь в експерименті, шкіру однієї руки намастили нешкідливою маззю, кажучи, що це речовина, яка викликає запалення шкірного покрову. Організм знав, що від цього треба захищатися. В результаті в усіх, хто був учасником цього досліду, виникла справжня алергія і на руках з’явилася висипка. Другу їхню руку натерли справді шкідливою маззю, кажучи, що це — крем на основі трав. З усіх тринадцяти осіб алергія виникла лише у двох.
Звичайно, плацебо не на всіх діє однаково. Дослідження психологів засвідчують, що найкраще його магії піддаються екстраверти — відкриті й відверті люди, які легко встановлюють контакти з іншими, але водночас мають емоційно мінливий характер. Більш байдужими до дії плацебо є люди, схильні до підозр, котрі не дуже довіряють чиємусь авторитетові.
Кодекс лікарської етики про допустимість лікування плацебо не каже нічого. Прихильники методу вважають, що його треба застосовувати в тих випадках, коли лікар вірить у його успішність. Противники застерігають, що цю терапію не можна узаконювати, бо неможливо передбачити, як плацебо діятиме на організм окремого хворого. Тож межа тут дуже тонка: в терапії плацебо достатньо одного кроку, щоб медицина перетворилася на шарлатанство.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
