«Я дуже не хотів зробити ще одну «Останню вечерю». Їх так багато... Та для мене остання вечеря чомусь завжди є першою. Тож бажаю всім сприймати таємницю останньої вечері в такий спосіб», — пояснює митець. Декілька років тому Олександр Оверчук отримав замовлення з Росії, з католицького храму «Останньої вечері» у місті Ростові–на–Дону. Над вівтарем і розбудовою всієї вівтарної частини працював три роки. Каже, що кожен скульптор міг би позаздрити йому. «Зрідка така нагода випадає. Дехто за все життя не робить 13 скульптур. Для мене це була велика школа, поглиблене розуміння теми останньої вечері й багатьох знаків свого ремесла», — констатує Олександр Оверчук. Ця робота стала основою задуму виставки. А щоб скульптури змогли побачити не тільки відвідувачі храму, отець Оверчук видрукував декілька плакатів із роботами, про котрі ніхто не знає, і презентував їх на виставці у костелі св. Олександра у Києві. До цього з виставкою «Остання вечеря» ознайомилися львів’яни у театрі ім. Заньковецької.
Окрім того, вітраж, барельєфи, дизайн храмового устаткування та скульптури Олександра Оверчука можна побачити у храмах св. Матвія, Матері Божої неустанної помочі, св. Івана Хрестителя, св. Йосипа–ремісника, каплиці Малих сестер Непорочного серця Марії — на Львівщині та у Львівському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії, костелі Пресвятої Трійці та св. Петра й Павла на Тернопільщині.
Олександр Оверчук багато років співпрацював як сценограф із львівським театром ім. Марії Заньковецької, тетрами Юного глядача, імені Леся Курбаса, а також із театрами у Дрогобичі, Мукачеві і навіть в Оренбурзі. У 1984–му вперше звернувся до сакральних об’єктів. «Мав батька скульптора, родом із Києва. У його майстерні пройшли мої перші студії. Але ніколи не думав, що буду цим займатися все життя», — розказує отець Олександр. Його перша скульптурна робота — барельєф «Всевидючого Ока», прикрашає костел Іоана Хрестителя в Мостиськах.
«Я відчуваю, що переживаю наповнене і професійне повноцінне життя. Якщо це в якійсь енциклопедії розшифровується як «щастя», то очевидно я — щасливий», — зізнався львівський художник і сценограф Олександр Оверчук «УМ» після відкриття виставки сакрального мистецтва «Остання вечеря» у київському костелі св. Олександра.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
