Так виглядав Хустський замок у минулому. (Фото автора.)
У 1937 році старанням окружної ради і міського уряду в Хусті побачила світ унікальна книжка «Хуст у Марамороші». Її автором був чех Ян Душанек. Опрацювавши дев’ять джерел угорською, чеською, німецькою та словацькою мовами, він написав понад стосторінкову книжку з історії Хустського замку та Марамороської жупи. На сьогодні це — єдина доступна нам капітальна праця про цей регіон.
Відразу по виході чеського видання, його заходилися перекладати. Ще в 1938 році такий переклад здійснив ужгородський шкільний інспектор Степан Чегіль. Книжка готувалася до друку. Але, очевидно, політичні події, зокрема окупація Карпатської України, поставили хрест на цих планах.
І ось рукопис Степана Чегіля, який як реліквія зберігався у родині, нарешті побачив світ під назвою «Наш Хуст». Окрім праці Яна Душанека, тут містяться ще й деякі новіші відомості.
Як не прикро констатувати, 70 років тому книжка була видана значно краще, ніж тепер — у твердій палітурці, більшим форматом, не на газетному папері. Та й переклад викликає запитання. Наприклад, Душанека називають Іоаном (відповідно скорочено подають І. Душанек), коли в оригіналі він Ян. Але маємо те, що маємо.
Головне, що тепер є від чого відштовхуватися. Адже праця Яна Душанека переповнена сотнями дат, прізвищ, подій. Історію Хустського замку він детально досліджує від самого початку і аж до його зруйнування наприкінці ХVIII. Сто сторінок історії одного замку — таким не можуть похвалитися навіть Ужгородська та Мукачівська твердині.
Турки і татари, поляки і німці, австрійські імператори й угорські королі, трансільванські князі і скарані на горло марамороські бунтівники, відомі поети і знатні дами — все тут переплелося в тугий вузол. Дивно, що ми так мало про себе знаємо.
Причина відома — неволодіння іноземними мовами і брак системної роботи. Тому і через 70 років праця чеського дослідника залишається для нас актуальною.
Тоді виникає запитання: чим займалися десятки наших кандидатів та докторів історичних наук, не враховуючи тисяч учителів історії, якщо нічого кращого за працю Яна Душанека поки що не створено?
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
