Уявлення, що люди можуть перетворюватися на тварин чи птахів, поширене на всій земній кулі й походить від прадавніх, а в деяких народів Африки, Америки, Азії й Океанії і досі живих тотемічних вірувань. Європейці чомусь особливо полюбляли оповідки про перетворення на вовків. Вовкулаками «ставали» переважно чоловіки. В Україні, як виняток, зафіксовані оповіді про вовкулачок. У поліських легендах такі жінки–вовчиці навіть народжують дітей, які мають цілком людську подобу.
Легенди про вовкулаків на межі ХІХ—ХХ століть були дуже популярними в усіх регіонах України. На волинському Поліссі ще в 80—90–х роках ХХ століття етнологи і фольклористи записували такі оповідки. Пощастило записати таку розповідь і авторові цих рядків від вихідців із селища Базар, що на Житомирщині. До речі, Полісся славиться вовкулаками ще з V столітті до Р.Х. Тоді «батько історії» Геродот писав про тамтешній народ неврів: «Цих людей підозрюють, що вони чаклуни. Бо скіфи й елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною».