Вона. Та, що відає

Це п’ята виставка майстрині ляльок Окса­ни Цюпи і друга, яку приймає на своїй території Фонд Фулбрайта. Американська організація з програми культурного та гуманітарного розвитку так закохалася в Оксаниних тряпчаних чарівниць, що відзняла їх для новорічних листівок, які, враховуючи мережу філій Фонду у світі, розлетілися у понад сто країн. Отож у передноворіччя адресатів у Америці, Казахстані чи десь ген на Філіппінах вітали з поштівок українські містичні ляльки.

Усі ляльки Оксани — українки. Або майже українки. Нинішня виставка, яка називається «З неба, з лісу, з води», в усіх сенсах слова зіткана з прадавніх наших вірувань, уявлень, тотемів. Це здебільшого чарівниці — ворожки, мольфарки, босоркані, відьмачки, Баби–Яги, знахарки. Є з–поміж них зліші і впливовіші, є й добрі, просвітлені й — чомусь здається — безсилі. Наприклад, Доля — дівчина з косами, в які вплетено великі квіти кольору жасмину, що от–от розпуститься. «Її нікому не продам — ми так вирішили з чоловіком», — каже майстриня. Чоловік Оксани Цюпи — письменник Олександр Ірванець, саме він написав, так би мовити, анотації до кожної матерчатої героїні виставки, йому й видніше. Долю Ірванець оснастив підписом: «Вона визначає любов як долю». Таку ляльку й справді гріх продавати.

Кожна лялька — цілісний, привабливий образ, зібраний із клаптиків вовни, шовку, мережива, ниток, намистин, леліток, дзвіночків. Стьожки на подолі відьминої плахти можна розглядати по десять хвилин. Чимало гостей виставки (і чоловіки, й жінки) крадькома зазирали під спідниці лялькам, пришпиленим до стін. Не знаю, чи уздріли там якусь таїну, бо сама я не зазирала, а вдивлялася в обличчя. Виготовлені зі світлих чоловічих шкарпеток, усі вони мають різні вирази і, що дивовижно, дають доволі точний вік ляльки: враз розумієш, що ось перед тобою — стара мудра баба, ось та лялька — ще зовсім юнка, а знахарка — жіночка середнього віку. І всі воні позначені якоюсь внутрішньою містикою.

«Я вважаю, що кожна українська жінка — трохи відьма, — пояснює Оксана Цюпа. — Відьма — від слова «відати». Кожна має якісь важливі, глибинні знання, винесені з колективного підсвідомого свого роду із давніх–давен. Усі ми знаємо щось більше, ніж те, що знаємо»...

Виставка триватиме до 14 квітня. Київ, вул. Грушевського, 4, приміщення Інституту літератури, Фонд Фулбрайта.